Чемпіонат світу, найкращі данки, олімпійські шанси: сезон баскетболу 3х3 для України

Історична срібна нагорода, черговий чемпіон світу, найяскравіший момент сезону та високі місця у світових рейтингах – сезон із баскетболу 3х3 був по-справжньому емоційним для українців. Уже в наступному році цей вид спорту дебютує в олімпійській програмі і саме на нього розраховували, як на єдиний командний ігровий вид, де Україна може вибороти ліцензії. Напряму «синьо-жовті» до Токіо-2020, де відбудеться Олімпіада, не потрапили. Але ще матимуть шанс поборотися за путівки. Проте у 2019 році українці декілька разів гучно заявили про себе на увесь світ, а також неочікувано на деяких турнірах не забрали нагороди, на які сподівалися.

Що відбувається зі збірними? Чому молодь виступає краще за дорослих? Чому склад команд постійно змінюється? І чи варто сподіватися на олімпійську ліцензію?

Радіо Свобода поспілкувалося з тими, хто цілий рік був у фокусі українських вболівальників – гравцями Станіславом Тимофеєнком, Христиною Філевич, Вікторією Кондусь та головним тренером чоловічої збірної U23 Тимуром Арабаджи.

Замість вступу. Чим запам’ятався 2019 рік для України в баскетболі 3х3?

• Чоловіча збірна України з баскетболу 3х3 віком спортсменів до 23 років стала срібним призером світової першості.
   
• Чоловіча збірна України U23 із баскетболу 3х3 виборола бронзові нагороди Ліги націй, а Вікторія Кондусь очолила турнірну таблицю найкращих баскетболісток цих змагань.
• Дворазовий чемпіон світу в змаганнях данкерів Дмитро Smoove Кривенко став найкращим 2019 року за версією FIBA. Його данк на фінальному етапі сезону світового туру 3х3 визнали найкрасивішим.
   
• Ілля Заєць посів третю сходинку у світовому рейтингу гравців віком до 18 років. Четверте місце також за українцем – Володимиром Шевчуком.
• Українець Вадим Miller Піддубченко переміг у конкурсі данків на чемпіонаті світу з баскетболу 3х3 в Амстердамі.
   
• Станіслав Тимофеєнко здобув «срібло» чемпіонату світу з баскетболу 3х3 в конкурсі на влучність.
• Данк українця Івана Ткаченка потрапив до трійки найкращих моментів року в баскетболі 3х3, оприлюднених FIBA.
   
• Жіноча команда Прикарпатського університету імені Василя Стефаника виграла Європейську Універсіаду
• 29–30 червня в Києві вперше відбувся кваліфікаційний турнір чемпіонату Європи з баскетболу 3х3
   

Чоловіча збірна U23: сенсація баскетбольного року

Як зіграли у 2019 році?

У Лізі націй Євген Балабан, Микита Руслов, Іван Ткаченко та Олександр Мусієнко у боротьбі за путівку до фіналу «синьо-жовті» в овертаймі поступилися французькій команді, яка і здобула «золото» у підсумку. Українці стали бронзовими призерами, вигравши у збірної Білорусі.

На світовій першості «синьо-жовті» посіли друге місце, поступившись одноліткам із Росії. Ця срібна нагорода стала історичною для України: найкращий результат молодіжок, друга срібна нагорода на світовіх першостях та п'ята медаль чемпіонату світу. Крім того, Євген Балабан посів п’яту сходинку серед найкращих баскетболістів турніру. А данк Івана Ткаченка продовжує збирати титули найкращого у топах за різними версіями FIBA.

У чому секрет «молодіжки»? Які шанси в наступного покоління замінити цю титуловану команду? Чи задоволений виступом U23 тренерський склад? Про це Радіо Свобода запитало головного тренера Тимура Арабаджи.

– Срібна та бронзова нагорода «молодіжки» – той результат, на який сподівалися на початку сезону?
– У нашому випадку все відбувалося поетапно. У сезоні Суперліги 3х3, яку організовує ФБУ, нам вдалося подивитися кількох гравців – кандидатів до команди. Потім були збору, де готувався основний склад до «Ліги нації» і до світової першості. І крок за кроком, знайомлячись із хлопцями, ми вже розуміли на якому рівні знаходимося та визначили цілі.

Я радий, що хлопці дуже відповідально ставилися до кожного туру Ліги націй. Ми розуміли, що маємо виходити зі своєї «зони» в фінал. Причому обов’язково з найвищого місця. Ми не бачили команди, які грали в іншій групі. З ними зустрілися вже у фіналі Ліги націй. Добре, що хлопці знали когось з минулих років: Францію, Росію, Нідерланди. І це нам допомогло добре підготуватися. На жаль, програли Франції в боротьбі за вихід до фіналу Ліги націй. Вважаю, що в нас були всі шанси зіграти в головній зустрічі та поборотися за «золото».

– Здобули срібну нагороду…
– На той час це був наш максимум. У фіналі ми зустрілися з росіянами. У них майже всі гравці не один рік грають у челенджерах, мастерсах. Отримують колосальний досвід. Виступають уже проти дорослих команд. У жовтні ми ще не мали того рівня, щоб з ними «тягатися». Хоча боролися, не здавалися, усе ж таки їх клас був вищим. Друге місце – це високий результат для України.

– «Срібло» світової першості стало історичним. На вашу думку, у чому головний секрет успіху саме цієї команди?
– По-перше, у баскетболі 3х3 дуже важливо, щоб хлопці дружили і були, як одне ціле. Якщо є якісь протистояння, претензії, то не буде команди, а отже – і результату. У команді були хлопці, які вже грали один з одним, і по духу були близькі. І головне – вони всі люблять баскетбол 3х3. Не можна взяти просто найкращого гравця з 5х5 та попросити зіграти в 3х3. Такого не буває: він просто прийшов і одразу заграв на високому рівні, а крім того, ще й команда показала максимум. У 5х5 трохи легше, там може хтось «не допрацювати», десь підхопить інший гравець… У 3х3 всі рівні – мають агресивно та якісно захищатися, мають уміти забити м’яча.

У нас був дуже збалансований склад. Євген Балабан – багатогранний гравець. Під кільцем добре працював, попри те, що в нього не такий високий зріст, як для амплуа «великого гравця». У той же час може виконати і дальній кидок, добре грає в захисті. Крім того, боєць за характером.

Микита Руслов – універсальний гравець для 3х3, може грати в будь-якому амплуа. Також був душею компанії, дуже згуртовував хлопців.

Антон Мусієнко всього півроку займається 3х3. У нього гарні фізичні дані для 3х3. Добре влився в колектив, чітко виконував свою функцію: у захисті протистояв міцним гравцям, а в нападі були і проходи, і дальні кидки.

Іван Ткаченко – гравець, який може зіграти ефективно й ефектно. Це важливо, тому що в 3х3 часто переважають емоції, «заводяться» команди через якісь яскраві моменти, що надає адреналіну, швидкості. Крім того, Ваня теж багатогранний баскетболіст. Може і «пробити», і пройти, і захиститися, і дуже добре йде на підбір м’яча.

Склад, може, зовні не дуже видатний, але внутрішні риси та індивідуальні якості у хлопців були присутні. Я радий, що вдалося зробити з них команду, яка навіть у важкі часи збиралася з силами й виходила на наступну гру ще кращою й сильнішою. Це називається професіоналізм.

– Ви залишаєтеся тренером чоловічої збірної U23 і в наступному сезоні. Чи зміниться команда?
– Так, Євген Балабан і Микита Руслов за регламентом уже не зможуть виступати за U23, бо старші за віком. Вони – кандидати до національної збірної. Залишаються за віком Ткаченко Ваня та Антон Мусієнко. Проте я буду радий, якщо вони теж матимуть шанс потрапити до дорослої збірної.

Ми будемо залучати нових молодих гравців. Одразу кажу, що новим хлопцям вже буде набагато важче. У цьому році ми гучно заявили про себе на світовій арені. Тепер ми серед лідерів, бо здобули дві нагороди у двох змаганнях. Звичайно, до нас ставитимуться не так, як раніше. Зараз є планка, є результат, якого чекатимуть від команди.

U23 грає у цьогорічному сезоні Суперліги 3х3. Саме на цих змаганнях будемо відбирати склад нової команди.

U23 вже виграли перший етап цьогорічного сезону Суперліги 3х3

Жіноча збірна: головне сподівання на Олімпіаду

Як зіграли у 2019 році?

Світову першість українки завершили чотирнадцятими. В активі «синьо-жовтих» було три поразки в чотирьох матчах. Тож дівчата не змогли вийти з групи. Щоправда, від жіночої збірної, за спинами якої вже було «срібло» та «бронза» світових першостей, як завжди вболівальники очікували більшого.

Але медальний склад команди тренери були вимушені поділити на два турніри – чемпіонат світу та Європейські ігри, які стартували майже один за одним. Щоправда, і на Іграх в Мінську українки не змогли вийти з групи.

На континентальній першості Ганна Рульова, Анна Ольховик, Євгенія Спітковська та Христина Філевич дійшла до чвертьфіналу, поступившись в овертаймі збірній Латвії. До речі, саме латвійська команда стала бронзовою призеркою чемпіонату Європи. І знову восьме місце. Чому? Що відбувається з командою? У соціальній мережі вболівальники дивувалися невиходу команди у півфінал.

Проте відповідь знайшлася в пості головного тренера жіночої збірної Володимира Холопова, який він опублікував у себе на сторінці у фейсбуці: «Восьме місце – це точно не те місце, яке ми заслуговуємо. Нідерланди і Латвія, яким ми програли в овертаймі, гратимуть за третє місце. Попри це хочу подякувати гравчиням. Анна Ольховик, навіть не уявляю, чого тобі вартувало після 6 тижнів на милицях грати на уколах та боротися за перемоги. Анна Зарицька, чоловічому розуму не зрозуміти, як у перервах між іграми та тренуваннями годувати, гратися та носити на руках грудну дитину. А після цього знову виходити та грати. Христина Філевич та Євгенія Спітковська, ви зробили все для перемоги, але цього, як виявилося, було замало. Будемо працювати. Я вірю, що все у нас вдасться».

Які плани у 2020 році?

У березні 2020 року українки боротимуться на олімпійському кваліфікаційному турнірі в Індії. Суперницями «синьо-жовтих» на груповому етапі стануть Іран, Японія, Туркменистан та Австралія. Із 20 команд путівку на Ігри отримають лише три.

Про безмедальний сезон та олімпійську кваліфікацію, ротацію в команді та майбутнє жіночої збірної Радіо Свобода розповіла гравчиня національної збірної з баскетболу 3х3 Христина Філевич.

– Як вважаєте, чого не вистачило в цьому сезоні, щоб вибороти призові місця на турнірах?

– На чемпіонаті світу, я вважаю, що ми потрапили на досить сильні команди в 3х3. Дуже досвідчені. Але нам просто трохи не вистачило фарту. В одній грі – одного очка, в іншій – два. Тому що всі команди були рівні. Взагалі, 3х3 – непередбачувана і швидка гра. Тут кожен момент важливий, не можна розслаблятися. Нам не вистачило трошечки, щоб далі пройти.

Що сталося на чемпіонаті Європи, взагалі не можу пояснити. Ми боролися, старалися, щоб показати себе на максимум. Латвійська команда, яка нас зупинила на чемпіонаті Європи, це був новий для нас суперник. І хоча ми його вивчали, але це такі «темні конячки». Ця команда тільки-но утворилася, але там дуже хороші гравці. Думаю, десь може трошки ми не допрацювали. Але це вже минуле. Зараз працюємо над майбутнім (сміється)

– До речі, про майбутнє. 2020 рік буде для української жіночої команди важливим, бо маємо шанс вибороти олімпійську ліцензію. Хто стане в групі головним конкурентом для українок?

– У нас сильні суперники. Австралія – одна з топових команд. Японія виграла чемпіонат світу із U23. Буде важкувато. Ми з ними зустрічалися у Франції на чемпіонаті світу, коли здобули «бронзу», також тоді були з ними в одній групі. Вони дуже швидкі, технічні. Але будемо старатися та намагатися перемогти. За Іран нічого не можу поки що сказати, бо ще з ними не зустрічалися. Тому ще не знаємо, як вони себе ведуть на майданчику. Це вже ближче до березня будемо вивчати ці команди, детально розбирати їхню гру. Але у будь-якому разі будемо намагатися показати максимальний результат, тому що у нас є лише один шанс потрапити на Олімпіаду і велике бажання там виступити.

– Із 20 команд лише три отримають ліцензії. Реально Україні там здобути путівку?
– Завжди є шанси. Все залежить від того, як ми підготуємося, як мине акліматизація, тому що в Індії зовсім інший клімат, треба ще трошки фарту. Будемо максимально працювати і це має принести результат.

– У жіночій національній збірній 5х5 ми бачимо зміни у складі, дуже багато долучили молодих гравців. Чи є «омолодження» команди в 3х3?
– Напевно, це питання краще до тренера. Тому що склад визначає він. Але ми готуємося всі – і досвідчені, і молоді. А там вже ближче до кваліфікації буде вирішуватися, хто на цей момент буде з нас краще підготовлений, той і поїде. Це звичайна практика.

– А взагалі на таких змаганнях, що вирішує: «молоді амбіції та швидкість» чи «психологічна підготовка та досвід»?
– Ну, в досвідчених теж ще є амбіції і швидкість (сміється). Різні команди по-різному роблять. Франція та Угорщина долучають молодих гравців. Італія та Іспанія грають досвідченим складом. Все залежить від того, проти кого грають. Десь потрібно спокійно та без емоцій зіграти, а десь азарт молодих допоможе.

У нас зараз готуються і молоді, і досвідчені гравці. Вважаю, що це оптимальний варіант, але вже ближче до кваліфікації стане відомо.

Чоловіча збірна: шанси на Токіо ще є

Як зіграли у 2019 році?

На чемпіонаті світу в Амстердамі чоловіча збірна вийшла в плей-оф з першого місця в групі, маючи в своєму активі три перемоги і одну поразку. Станіслав Тимофеєнко, Максим Закурдаєв, Олександр Сизов та Антон Давидюк у чвертьфіналі поступилися Латвії, яка і виборола срібні нагороди турніру. Україна посіла восьме місце у світі.

З таким же результатом чоловіча команда виступила і на чемпіонаті Європи в Дебрецені. У чвертьфіналі українців у складі Дмитра Липовцева, Антона Давидюка, Ернесто Ткачука та Дениса Носкова зупинила команда Сербії, яка захистила свій титул чемпіонки Європи. А на ІІ Європейських іграх українці не змогли вийти з групи.

Які плани на 2020 рік?

Зараз чоловіча команда перебуває в листі очікування на останній турнір, де розігруватимуться ліцензії на Олімпіаду. Це кваліфікація в Угорщині, яка стартує 25 квітня. Автоматично до «угорської» кваліфікації потрапили Монголія, Словенія, Нідерланди, Латвія, Польща та господарі турніру – Угорщина. Щоб у цьому переліку були й «синьо-жовті», треба, щоб хоча б дві команди з вище зазначених вибороли путівки ще в Індії у березні, тоді їхні місця у квітневому турнірі автоматично посідають збірні з листа очікування.

Чи можна такий виступ у 2019 році вважати незадовільним? Чого не вистачає українській команді, щоб бути в топ-3? Радіо Свобода запитало про це у гравця національної збірної з 3х3 Станіслава Тимофеєнка.

– Три чемпіонати світу, тричі зупиняємося в чвертьфіналах. Якась дивна тенденція. Чому так відбувається?

– Усі говорять, ви без нагород на чемпіонаті світу. Але чомусь ніхто не враховує, що ми – єдина команда, яка виходить у топ-8 щоразу, не приймаючи участі протягом сезону в міжнародних змаганнях, челенджерах та мастерсах. У нас немає професійного клубу з баскетболу 3х3. Є хлопці, які грають у збірній. А як в інших країнах? Там є клубні команди, які змагаються на світовому рівні, і після цього вже з цих хлопців створюють збірну. У нас лише чемпіонати, які проводять в Україні, але рівень цих турнірів – хотілось б кращого.

У чверті світової першості ми грали з латвійцями. На той момент на рахунку цієї команди вже було 5-6 світових турнірів. А у нас – два товариських турніри. Цього замало, якщо ми хочемо не лише грати, але й вигравати. Тому вважаю, що треба змінювати систему підготовки до таких турнірів.

Тим більше, що 3х3 – єдиний вид спорту, де Україна може потрапити на найближчі Олімпійські ігри.

– У цьому році ви не грали на чемпіонаті Європи, який був у серпні в Дебрецені. Як Радіо Свобода пояснював Дмитро Липовцев, «хлопці з «Дніпра» готуються до єврокубків». Не може бути такого, що є кваліфікація в Угорщині, а «Дніпро» готується до важливих клубних стартів і не поїде до збірної?

– На Європу ми мали їхати в трьох: я, Макс Закурдаєв та Саня Сизов. І це важко, коли три гравці з клубу 5х5 разом їдуть з команди. Я розмовляв із президентом нашого клубу, він все розуміє, але це дуже клопітно відпустити навіть двох. Тим більше в той час, коли у нас за кілька тижнів початок баскетбольного сезону 5х5.

Розумієте, в Європі лідери 3х3 майже не грають у професійний 5х5. Може там у зимовий сезон чи у національних лігах другого дивізіону. А в Україні ми граємо в 5х5 та заробляємо там гроші, а 3х3 – це виявляється, для себе. Мають бути фінансові умови, щоб кожен з нас розумів: ось тут я можу пожертвувати грою в 5х5, бо у мене важливий чемпіонат в 3х3.

Крім того, і рівень кандидатів у збірні в нас низький. Конкуренції практично немає. Ми два роки тому приїхали в Київ та виграли чемпіонат із 3х3 в кінці сезону, у минулорічному – виграли Супер-лігу. У цьому році може навіть і не будемо брати участь, бо ще не було жодних запрошень від федерації – ні мені, ні Максу Закурдаєву. Може не хочуть вбивати інтригу, може якісь ще причини.

– Ви кажете, треба награвати команду. А скільки турнірів все ж таки потрібно, щоб «четвірка» зігралася між собою на достатньому рівні? Якщо ми кажемо, про короткі строки, а не про рік-два.
– Я вважаю, що місяця має вистачити, але при цьому будуть саме ігрові тренування. І головне, щовихідні – турніри. Коли я вперше поїхав у складі збірної на чемпіонат світу в 3х3, то ми виступали у трьох турнірах всього, але у нас були ігрові тренування. Річ у тому, що 3х3 – це багато тактики. Бо фізичну підготовку нам спеціально напрацьовувати не потрібно. Ми постійно граємо в 5х5, у нас нормальна «фізуха». А ось перемкнутися з баскетболу 5х5 у 3х3, в більш агресивну гру, відпрацювати тактику, схеми – на це потрібен час.

Нас багато, хто вже знає з інших збірних, поважають, постійно запитують: «А чого не поїхали на той чи інший турнір?». Вони не розуміють, як можна цілий рік не грати, а потім приїхати на чемпіонат світу чи Європи і вийти у чверть, вигравати у команд, які мають більше ігрової практики та досвіду.

І що ми маємо їм на це відповісти? Чомусь ми повертаємося без нагород і читаємо в соцмережах: «А чого це ви без медалей?» Ви хочете, щоб ми зібрали хлопців менше ніж за місяць і ще й таким складом всіх «порвали» і привезли «золото»? Це неможливо.

– Чоловіча збірна з баскетболу 3х3 зараз в режимі очікування на олімпійську кваліфікацію. Це психологічно впливає?

– Та ні. Вийшла новина, прочитав, що ми ще може і не поїдемо, зрозумів, що треба чекати березень і вся увага тепер у 5х5. Я сподіваюся, що Словенія, Нідерланди чи Латвія виконають свою справу на 100% на турнірі в Індії, тоді ми отримаємо свій шанс поборотися за олімпійську ліцензію. А там вже треба готуватися, змінювати в ФБУ систему підходу до збірної і гравці будуть боротися.

Жіноча збірна U23: нефартовий сезон

Українська жіноча команда U23 із баскетболу 3х3 припинила свою боротьбу в останньому турі Лізі націй в чвертьфіналі, виступаючи проти команди Нідерландів. Попри те, що «синьо-жовті» залишилися без нагород, гравчиня команди Вікторія Кондусь стала найрезультативнішою серед жінок, яка за чотири матчі набрала 35 очок.

А на чемпіонаті світу дівчата не змогли вийти з групи, маючи в своєму активі три перемоги з чотирьох, але пропустивши вперед Японію та Францію, які здобули більшу кількість очок.

Чому постійно змінюється склад? Чому бронзовий призер світової першості не зміг підтвердити свій рівень? Хто буде грати з молоді наступного року? Спеціально для Радіо Свобода розповіла гравчиня жіночої команди U23 з баскетболу 3х3 Вікторія Кондусь.

– Жіноча збірна U23 – бронзовий призер світової першості минулого року. Особисто від тебе на чемпіонаті світу чекали купу закинутих, а Україна не вийшла з групи…

– Для нас цей сезон був нещасливий. На Лізі націй обійти всі команди, доїхати до фінального етапу... А там не вистачило, щоб вийти в четвірку. Причому, що образливо, ми обіграли той же Китай. Ну ось не пощастило. Ми так думали. Але виявилося, «не пощастило» саме на чемпіонаті світу. Нам не вистачило одного очка, щоб вийти з групи. Це був такий шок!

Могли краще, але у нас постійно змінювався склад. Основними гравцями, хто був на іграх, стали я і Олена Бойко. А на Лізі націй у нас була Наташа Смалюк, яка травмувалася. На фінал чемпіонату світу ми знову поїхали іншим складом: Наталія Цюбик та Вероніка Любінець були з нами. А у Вероніки не так багато досвіду у 3х3. І між змаганнями, там кілька тижнів всього. Склад постійно змінюється, награвати його не встигаємо. Ось і результат.

З одного боку, 3х3 вимагає більш індивідуальні дії, а з іншого боку – треба відчувати один одного, і тут одна помилка когось може просто привести до поразки всієї команди. А коли немає відпрацьованих атак, а ти виходиш проти найдосвідченіших суперників, підсумок гри зрозумілий.

– А чому постійно змінюється склад команди? Немає необхідної кількості кандидатів?
– Хтось травмувався під час змагань, як Наташа Смалюк. Або Наталя Цюбик, яка після травми відновлювалася, тож не могла з нами виступати. На тренувальних зборах нас вісім людей і так цікаво виходить потім на змаганнях, є я та Олена, а ще двоє змінюються з тих шести, хто залишився. Можу помилятися, але жодного разу в нас не було, щоб одним складом ми зіграли два турніри.

На минулому чемпіонаті світу, в 2018 році, ми грали з Юлією Мусієнко Лізою Мітіною. Тоді виграли «бронзу». Але в цьому році по стану здоров'ю вони пропустили всі змагання. Бо не хотіли ризикувати старими травмами. 3х3 набагато жорстокіший, ніж 5х5. Тому ти можеш бігати в «класичному» баскетболі, а ось грати в стрітбол важче. А дівчата з травмами колін – і це досить небезпечно, у баскетболі 3х3 просто «зносять» із ніг. Крім того, Наташа Цюбик та Олена Бойко ще були залучені в національній збірній. Тому тренерський склад якось комбінувати, а це важко.

– У наступному році дівчатам вже 23. Залишаєтеся ще в команді цій, чи вже будете боротися за місця у національній збірній?
– Ми ще всі можемо грати в U23. Буде і «Ліга нації», і чемпіонат світу. Хочеться взяти реванш за цей рік «непорозуміння». Бо щоразу сідаємо після гри, намагаємося проаналізувати, і в шоці. Зрозуміло, що треба вигравати щоразу і забивати якнайбільше. Але коли ось такі моменти, як на світовій першості, просто не вистачило одного очка… Ну не фарт.

Річ у тому, що та ж Ліга націй задумана, як зліт молоді в національні збірні. Тому, звичайно, кожен із нас мріє про участь у головній команді. Якщо потрапимо, то будемо боротися за олімпійську ліцензію.

Зрозуміло, що виступ дорослих – це інший рівень і техніки, і захисту, і швидкості, і навіть психології. Але ми над цим працюємо. Я звикла, що в U23 всі атаки йдуть через мене, а тут треба ділитися (сміється).

Перший час з цим були проблеми, дівчата із дорослої збірної постійно жартують: «Не будь жадібною, віддай пас!». Тому зараз змінюю манеру гри, бо хочу до національної збірної. А якщо ні – то будемо допомагати U23 боротися за першість світу. Бо хочеться також із вікової категорії йти гучно – із «золотом» чемпіонату світу.

Замість епілогу

Що зміниться у 2020 році для українського баскетболу 3х3? Чи отримають команди той міжнародний досвід та більшу ігрову практику, про яку кожен із них мріє? З організаційними питаннями Радіо Свобода звернулося до заступника директора департаменту забезпечення діяльності збірних команд федерації баскетболу України Юрія Щербака.

– Із позитивного в цьому році: маємо «срібло» чемпіонату світу та «бронзу» на Лізі націй від молодіжної збірної. Але без нагород у дорослих. Чи проаналізували у ФБУ, що сталося з національними збірними? Чому такі результати?
– Насправді, щороку стає важче. 3х3 набирає неймовірних обертів, конкуренція у світі та Європі постійно зростає. Усі країни намагаються приєднатися до нового олімпійського виду спорту. Серед чоловічих команд: усі ті, хто стають призерами чемпіонатів Європи та світу, – реально професійні клуби, які орієнтовані лише на баскетбол 3х3. У нас, на жаль, поки що немає такої можливості – створити професіональну команду. Тому ми змушені «закривати дірки» за допомогою хлопців із 5х5.

У нас, звичайно, є любительські команди, які грають у 3х3, але це не той рівень, щоб змагатися на серйозних міжнародних чемпіонатах і виборювати медалі. Їм важко. Тому шукаємо професійні команди. В Україні поки що немає спонсорів і тих людей, які були б готові вкладати кошти саме в клуби 3х3. Розуміємо наших гравців: вони в 5х5 працюють, заробляють гроші, премії, а в 3х3 ми цього не можемо їм дати.

Якщо казати про жіночу команду, то весь сезон у нас був нестабільний склад: хтось травмувався, когось викликали у збірні 5х5.

– Ви анонсували Суперлігу 3х3, як відбірковий етап до складу збірних. Які ще плани на 2020 рік, щоб підготувати українські команди до олімпійських кваліфікацій?
– Суперліга – це дійсно майданчик для кандидатів у збірну. Наприклад, основа жіночої збірної – один клуб. Вони вже зараз готуються до олімпійської кваліфікації. І це великий плюс. Наразі, у нас важко створити конкуренцію цій команді на українському рівні, тому будемо намагатися проводити товариські зустрічі із клубами інших країн, брати участь у міжнародних змаганнях, щоб у наших дівчат було більше ігрової практики й хороші міжнародні спаринг-партнери. Це дуже важливо у підготовці до кваліфікаційного турніру.

Що стосується чоловіків, то теж намагатимемося зробити подібний формат. У рамках сезону 5х5 важко хлопців постійно забирати з клубів. Квітнева кваліфікація якраз співпадає з плейоф в Суперлізі 5х5. І, звичайно, що в клубів є свої цілі, свої пріоритети, тому недивно, що хтось може не відпустити гравців. Ми просили головного тренера команди, щоб надав нам прізвища тих гравців, кого б він хотів бачити у збірній. А ці хлопці виступатимуть на етапах першості з 3х3 саме за клуби і за їхніми результатами тренер уже бачитиме, хто і як готовий.

У рамках Супер-ліги, якщо ми будемо знати, що є путівка на кваліфікацію, теж є план міжнародних зустрічей та ігор для чоловічої збірної.