Столичний Київ-Баскет здобув непросту домашню перемогу над Рівним-ОШВСМ з рахунком 75:69 в першому матчі півфінальної серії плейоф Суперліги Favbet.
Кращим гравцем киян став Денис Клевзуник, який записав до активу 24 очка, 8 підбирань і 4 перехоплення.
Напередодні другої гри в серії, яка відбудеться сьогодні у Рівному, пресслужба ФБУ поспілкувалась з Денисом Клевзуником, який згадав перший матч серії у Києві, а також розповів про свій шлях у баскетболі.
— Київ-Баскет в домашньому матчі доволі агресивно почав грати в атаці та захисті, вигравши старт 9:0. Яким був план на гру команди?
— По-перше, головне було зупинити їхній прорив. Вони дуже добре біжать після наших невдалих атак, і, взагалі, весь сезон швидкий прорив — це їх "хліб". Те, за рахунок чого, вони "живуть". Тому це була задача номер один — зупинити їхній швидкий прорив.
Гра вийшла дуже емоціональна. І зі сторони Рівного, і з нашої сторони. Технічні фоли отримували обидві команди, Род Браун завівся…
Зараз треба до 17 листопада відновитись в першу чергу емоційно, і фізично теж. А так, все по плану, працюємо далі.
— На старті ти декілька разів поспіль успішно йшов в силовий прохід один на один проти Брауна і набирав очки. Це було ситуативне рішення чи ти мав так грати і десь тиснути на нього емоційно?
— Такого плану не було. Ситуаційно опинявся проти нього. Ми грали в свою гру, свої комбінації, які відпрацьовували на тренуваннях. Звичайно, є слабкі сторони суперника, які ми вивчаємо на тренуваннях, розбираємо і використовуємо в грі. І робота на тренуваннях дає свої плоди.
— Ситуація з Брауном і його вилучення. Що сталось в тому моменті?
— Род Браун — класний гравець, основний для Рівного, дуже добре бореться. Він борець в плані підбирань, міцний хлопець, але емоції дають про себе знати. Звичайно на майданчику ми маємо їх контролювати, старатися не показувати, але іноді бувають такі ситуації, що дуже складно все тримати в собі. Я думаю, що це була якраз така ситуація. Він просто не стримав все в собі.
Як мені здається, він зробив погано і собі, і команді. Це плейоф і треба тримати себе під контролем в таких іграх, як півфінал, фінал. Ще в сезоні, наприклад, ми можемо, посперечатись з кимось. Можливо, навіть пропустити якусь гру, більше відновитись, а тут вже такого не можна. Тут треба виходити на кожну гру, боротися і виграти.
— Його вилучення завело Рівне, а Київ-Баскет десь випустив гру зі своїх рук, дозволив Рівному підібратись до себе в рахунку…
— Так, ми дуже погано вийшли у другій половині. Дуже погано. Хоча ми розмовляли, що не дивимось на рахунок. Що треба виходити, ніби на табло 0:0, і гра починається спочатку.
Але ми дали їм побігти у третій четверті, а у четвертій вийшла вже така цікава кінцівка…. Добре, що все ж таки ми дотиснули суперника і змогли забрати цю першу перемогу.
— Якою очікуєш другу гру серії у Рівному?
— Ми в Рівному будемо намагатись робити те ж саме. Точно не буде легше, ніж тут. Навіть впевнений, що там буде ще тяжче.
Плюс фанати Рівного завжди небезпечні, вони завжди підтримують свою команду, незважаючи на те, як вони грають. Очікуємо важкої гри.
У Києві нам зал допоміг десь на моральних зусиллях в кінцівці утримати перемогу і за це ми вдячні кожному нашому вболівальнику, який був на трибунах. Дуже класно, коли до нас приходять на наші ігри, підтримують. У Києві наші вболівальники дуже допомогли.
— Що Дмитро Забірченко сказав після гри?
— Після ігри... Казав більше про емоції, що контролювати себе в цьому плані. Бо іноді бувають такі ситуації, як з Брауном чи візьмемо Фінал шести Вищої ліги, де Хмельницький дав бій Харківським Соколам, міг як мінімум переводити гру в овертайм, але за 15-20 секунд гравець Хмельницького штовхнув суперника, отримав технічний фол, два штрафних і все, вони програли гру. Тобто треба контролювати емоції.
І також Дмитро Олександрович звернув увагу на наші втрати. У нас в останній четверті було 8 втрат. Загалом у нас було 17 втрат, з яких половина в останній чверті. Це дуже багато.
— Для тебе це перший повноцінний сезон у Суперлізі. Наскільки рівень відповідає твоїм сподіванням?
— Зараз не прямо "вау", звісно, рівень чемпіонату. Але, слава Богу, що він взагалі є. У час війни. Слава Богу, що приходять люди, підтримують. І трохи відволікаються від цієї ситуації, яка відбувається у нас в країні.
А так по сезону я ще не можу нічого сказати. Поки сезон не закінчився, важко сказати про мою гру, Звичайно бачу свої слабкі сторони і влітку буду працювати над ними. Тому що завжди є куди рости і треба працювати.
— В чому ти додавав, на твою думку?
— Досвіду додалося, але є куди рости. Все-таки Вища ліга відрізняється від Суперліги. В першу чергу відрізняється тим, як люди розбирають команду-суперницю, розбирають людей. Роблять відео, дивляться в які комбінації грають люди, які у гравця сильні та слабі сторони.
— Минулого літа ти опинився у Київ-Баскеті. Чи були інші пропозиції і чому обрав столичну команду?
— Пропозиції були, Рівне звало. Потім агент мені дзвонив і сказав, що є пропозиція від Київ-Баскету. Я набрав Дмитра Олександровича, ми поговорили з ним нормально і я погодився.
Я задоволений клубом, тут добрі люди, сама організація хороша, тренер хороший. У нас є все, щоб тренуватися. Все для нас є, нам треба тільки грати.
— Давай повернемось до початку. Ти з Маріуполя, де почав займатись у Володимира Степановича Машири. Чим він так зумів тебе зацікавити, що ти залишився в баскетболі?
— У мене батько працював на заводі "Азовмаш" і там мені брав путівки у табір "Космос". І ось я там був і під час якогось змагання Володимир Степанович Машира підійшов до хлопців і спитав, хто баскетболом хоче займатися.
Я просто підняв руку, він мені задав кілька питань, взяв номер телефону батька, і все. А потім я перейшов у іншу школу, де був спортивний клас і вже почав тренуватись у Володимира Степановича.
— З того класу хтось ще доріс до гарного рівня?
— Саме з мого класу Нікіта Безима, який грав в цьому сезоні став чемпіоном у Вищій лізі. Його молодший брат Максим тренувався з нами, він дуже перспективний гравець і, думаю, в нього все ще попереду.
— У 2014 році ти переїхав до Південного. Це було пов'язано з початком війни, так?
— Так. Плюс були проблеми у команди по фінансам і її збиралися розпускати. І тоді Володимир Степанович привіз нас в Південне, ми там сходили на тренування до Володимира Івановича Понько і він нас взяв.
— Більшу частину кар'єри в Південному ти працював з Олександром Пащенком. Що саме він тобі дав в плані розвитку?
— Дав впевненість. Тому що, для переходу з дитячого баскетболу до вже більш дорослого потрібна більша упевненість, більша віра в свої сили.
Ну і баскетбольні навички, той же флоутер — це теж від нього. В плані тренувального процесу він дуже добре працює. У нього гарний баскетбольний IQ якраз в плані баскетболу з молоддю. У нього є завжди свої заготовки на ігри, захист проти команд. В нього молоді гравці повинні бігати, гризти паркет завжди. Тому ми тоді і гризли цей паркет. Він нас заставляв, іноді кричав.
Він навчив боротись за місце в складі, що ти маєш все доводити на тренуванні, у грі. Ти маєш показуватися максимум, завжди максимально робити те, що каже тренер. Не залежить, скільки ти забиваєш, скільки ти підбираєш, передач робиш — якщо ти робиш те, що каже тебе тренер, ти граєш. Не робиш — сидиш. Якщо тобі не подобається, речі зібрав і все.
Я дуже йому вдячний за той час, який ми з ним працювали і в Хіміку, і в Прометеї, де попри не дуже цікаві ігри ми працювали на максимумі, по два тренування в день з одним вихідним. Він мені "дав копняка" гарного, щоб я показував свій максимум, що я можу робити, що я вмію робити, щоб я це робив далі.
— Наскільки це було шоком для гравців, коли ви готувалися до старту в Суперлізі і в один день дізнались, що команди не буде?
— Ну, шок реально був, тому що ми готувалися і була, знаєте, така впевненість, що ми можемо показати дуже гарний баскетбол.
Реально, хлопці всі молоді, і ця молодь могла вигризти весь пакет. Зараз, якщо подивитися на Суперлігу, то хлопці з Прометея перейшли в Черкаські Мавпи, де грають в півфіналі плейоф, Міша Бублик став кращим скорером в складі Кривбасу. Тобто вони показують дуже гарні результати. А якби ми всі залишились в Прометеї, то разом могли б бути потужною силою.
— Ти пограв за різні молодіжні збірні України, був капітаном в збірній U-16. Які в тебе спогади залишились про період в збірних?
— Дуже класні спогади. Реально збираються пацани з усієї України, і ми тренуємося певну кількість часу. Багато друзів залишилось з того часу.
— Який турнір, чи може матч найбільше залишився в пам'яті?
— Мабуть, це півфінальний матч чемпіонату Європи U-16 проти Росії. Ми дуже добре грали на старті, виграли першу четверть, а потім нас просто відключило. Не знаю, що тоді сталось. Скоріше за все це молодість, непередбачуваний вік. Той матч мені запам'ятався, тому що ми дуже хотіли виграти, але ось просто щось сталось незрозуміле. Просто впали руки. В підсумку ми зайняли четверте місце на чемпіонаті Європи.
— Розкажи трішки про себе, який ти поза майданчиком?
— Звичайна людина. Коли є час, провожу його з дружиною, собакою. Гуляти, правда, не люблю, але дружина заставляє. А так, люблю провести вихідний день вдома разом з сім'єю, за якимось фільмом. Просто кайфувати ввечері з улюбленими людьми.
— У Києві з'явились улюблені місця?
— Та нема особливо часу ходити кудись. В основному два парки, куди ходимо гуляти з собакою. А так, у нас є вихідний, коли приїжджаємо з ігор, але хочеш відпочити в цей день.
— Який баскетбол любиш дивитись: НБА чи Євролігу?
— Євролігу. Вона мені більш цікавіша, ніж НБА.
— Перед Фіналом шести ти давав прогноз нашому сайту і все вгадав, тому не можу не спитати про переможця Євроліги.
— Ну, це складно. Мені здається, що там реально дуже хороші команди. Я думаю, що все-таки Олімпіакос, бо там дуже хороший склад. Хоча, в усіх, в принципі, хороші склади, але більше, мабуть, я все-таки за Олімпіакос.
