Чоловіча збірна України U-16 завершила виступ на чемпіонаті Європи в Скоп’є, Північна Македонія. Здобувши перемоги в двох заключних матчах турніру, наша команда завершила його на 21 місці. Своїми підсумками від виступу на європейській першості поділився головний тренер команди Дмитро Забірченко.
Які підсумки виступу збірної ви підбили для себе, що вдалося реалізувати на чемпіонаті, а що — ні?
- Так, по турніру не все склалося, як хотілося — були травми, хвороби, отруєння. На жаль, у Слави Окунського буквально за декілька днів до турніру почав боліти пах і він не міг грати на повну, хоча ми розраховували на нього, як на основного центрового. Але він молодець, зібрався, грав з травмою та віддавав всього себе, хоч і було видно по рухам, що він дуже обмежений через цю травму. В той же час Слава розумів, що він потрібен команді і допомагав навіть із травмою.
Чоловічий Євробаскет U-16: Україна – 21-а у Дивізіоні В, Франція і Естонія – чемпіони
Дуже сподіваюся, що хлопці проаналізують свою гру чемпіонаті Європи. У них є ще два роки, щоб підготуватися до U-18 та підійти до цієї вікової категорії краще готовими і технічно, і фізично. Це те, чого нам не вистачало на цьому турнірі. Ті самі естонці: 10 гравців у складі грають активну ротацію, фізично дуже сильні. Думаю, у нас Попов, Манулик, Іванов, мають додати в плані фізики і на турнірі U-18 ми вже виглядатимемо сильнішими.
В той же час, треба максимально приділити увагу кидкам. Баскетбол розвивається, всі пʼять гравців грають з поля: на цьому турнірі центрові суперників часто виводили мʼяч, багато хто грає five out (всі п’ять гравців атакуючої команди починають володіння, розташовуючись по периметру — ред.). Це стосується норвежців, австрійців, команду Люксембурга, у команди Ірландії центровий також виводив м’яч. І нашим центровим доводилося проти цих гравців захищатися в полі, а ми звикли до більш стандартної моделі гри. В естонської збірної Авдєєв, який став MVP турніру, це центровий зі зростом 207 см, який підбирає м’яч і може спокійно його протягнути від кільця до кільця. Баскетбол стає максимально універсальним, що вже не має такого, що хтось вміє виводити м’яч, а хтось — ні. Нам треба над цим працювати.
Ми потрапили в доволі сильну групу, де естонці, македонці дуже уважно ставляться до дитячого баскетболу, постійно прогресують, плюс шведи та австрійці, які постійно знаходять гравців за рахунок міграційної політики в їхніх країнах. Також по цьому віку трохи важче готуватися — важко знайти відео по суперниках, статистику товариських матчів. Тому більше уваги ми приділяли індивідуально гравцям суперників: хлопці молоді, вони сприймають інформацію, але, звичайно, багато інформації вони сприйняти не можуть, адже для них перегляд відео, скаутинг — це все теж було нове. Це знову ж таки наслідок того, що хлопці не збиралися в збірних раніше. Але вони дуже старалися, багато хто підходив та щось перепитував.
Мені здається, що ми залучили до команди не всіх гравців, які могли б допомогти. Подивитись всіх наших гравців, які поїхали за кордон можливості не було, адже ми грали EYBL тільки баскетболістами з України. Ми намагалися контактувати з тренерами гравців, які грають за кордоном. На жаль, багато хлопців, які поїхали з України, які вважалися перспективними, закінчили з баскетболом і шукають себе в чомусь іншому. Плюс не так багато місць в збірній і не так багато часу, що передивитися всіх.
Ми залишились в Дивізіоні В. Можна плакати стосовно 21 місця на чемпіонаті, але треба розуміти реалії: хлопці цього віку не збиралися командою ні в 14, ні в 15 років. Останні чотири роки у них, то карантини, то тривоги і тренувалися вони явно менше, ніж треба було. Є, як є, тому треба все аналізувати, більше тренуватися, більше розвиватися, робити все для того, щоб наші молоді гравці були готові до таких змагань.
Хто став лідером цієї команди на майданчику та в роздягальні?
- По статистиці видно, що Білоус був лідером команди. Дмитро Стадник був лідером команди за межами майданчика — він виділявся в цьому плані. Євген Татунчак теж старався, хоча і видно, що контактний європейський баскетбол для нього трошки незвичний. Він грає в Британії, там гра більш швидкісна та атлетична, він добре виглядає в такій грі, добре виглядав проти Швеції, але, коли ми грали з естонцями, македонцями, які грали в повному контакті, йому було важче.
Петро Білоус — другий за результативністю на чемпіонаті Європи U-16
Який висновок хлопці мають зробити за підсумком цього турніру?
- Треба розвиватися. Ми відчули гостру нестачу кидкової підготовки і це було видно по іграх. Ми створювали для себе багато вільних кидків, але відсоток цих кидків був, скажімо так, не дуже добрим. Забили ми, те що мали забити, в останньому матчі проти Люксембурга, щось забили проти ірландців. Але до цього дуже багато вільних кидків, своїх кидків, ми не забили. Якщо б відсоток реалізації у нас був трохи вищим, ми могли б чіплятися за кожну гру.
Тож, відсоток реалізації, велика кількість втрат — це те, що нас вбивало. Ну і, звичайно, фізична підготовка. Хоча ми і працювали над цим, як могли, але підняти базові навички та ту саму фізичну готовність гравців за місяць, будемо відверті, неможливо. Можна розставити акценти на грі на пік-н-ролі, на грі в захисті, але індивідуально вивести гравця на якийсь інший рівень за такий короткий строк перед турніром не вдасться.
Я вдячний хлопцям за їхню роботу, терпіння та старання. Я, в свою чергу, маю продовжувати розвиватися, як тренер, звертаючи більше уваги на юнацький баскетбол. Я впевнений, що ця команда навіть на рівні U-20 виглядатиме вже зовсім інакше, адже багато хлопців, стануть міцнішими і ми не програватимемо суперникам в цьому плані. Адже дуже багато ситуацій ми програвали просто на першому кроці, чого не має бути в баскетболі. Треба працювати над передачами, вміти вчасно віддати пас, влучно віддати пас, щоб зменшити кількість втрат, краще рухати м’яч та знаходити ще більше вільних кидків та вміти їх реалізувати. Баскетбол — дуже проста гра, але спочатку треба зробити великий обсяг роботи.
