З першої гри у складі Черкаських Мавп, Джейлін Ейрінгтон став улюбленцем місцевої публіки. Не дивлячись на те, що Джейлін відносно довго вливався в ігрові схеми і зміг продемонструвати свої сильні сторони лише з п’ятої гри, по закінченню сезону універсал Мавп став найкращим асистентом команди з результатом 5.1 передачі. Перед останньою грою Джей отримав складний перелом правої стопи та відправився до США, в очікуванні операції. Як проходить реабілітація екс-гравця Мавп, які враження від сезону в Україні та чи планує Джейлін своє повернення в Україну – у інтерв’ю клубній прес-службі.
- Привіт, Джейлін! Як твої справи? Чим займаєшся?
- Привіт! У мене все добре, відпочиваю та просто проживаю цей карантин, день за днем.
- Говорячи про сезон 2019/2020, ти задоволений ним?
- Звичайно, що не задоволений. Знаю, що ми мали сили і можливості зробити значно більше, але є відчуття, що не вистачило часу зібрати все до купи та показати свою найкращу гру.
- Що можеш сказати про український чемпіонат? Які б слабкі та сильні сторони ти виділив?
- Суперліга – сильний чемпіонат, змагатися було цікаво. Єдиний мінус, який би я хотів відмітити – дороги та автобусні подорожі на виїзні матчі. Одним словом – не зручно.
- Плеймейкер – не твоя рідна позиція. Однак, ти став найкращим асистентом команди за підсумками сезону. Що можеш сказати про це?
- Це був виклик, який я з радістю прийняв. Та ще й так результативно. Розумієш, у юності, я був найнижчим в команді, тому постійно грав на позиції розігруючого захисника. І так тривало до тих пір, поки не стався скачок зросту. Проте я любив залучати усіх до гри.
- Як думаєш, чи важливо для гравця бути «універсальним солдатом»? Я маю на увазі, готовність гравця займати будь-яку позицію у команді.
- Я вважаю, що потрібно постійно ставити перед собою виклики та прагнути до досконалості. Ти не хочеш бути однозадачним гравцем, ти хочеш бути універсальним гравцем, здатним прийняти будь-яку позицію. І це відповідь, чому я пишаюся собою.
- Наприкінці сезону ти отримав серйозну травму стопи. Вдалося прооперуватися під час карантину та як проходить реабілітація?
- Так, операція була. Чекаю на наступний візит до лікаря, щоб отримати подальші рекомендації та розпочати повноцінну реабілітацію. Але за словами хірурга, на сьогоднішній день я відновлююся добре. Загалом, реабілітація займе близько місяця, проте вже зараз я намагаюся підтримувати себе в формі, роблю віджимання та присідання, не навантажуючи ногу.
- Не можемо оминути увагою твою колекцію кросівок, яку ти показав одного дня в Інстаграм. Скільки в тебе пар, якщо не секрет? Це твоє хобі?
- Та ні, це не хобі. Кросівки – то моя любов! (посміхається) Точну кількість назвати не можу, але небагато. Можливо, 70-80 пар.
- Які з них найулюбленіші, найдорожчі та, можливо, пара з особливою історією?
- Найбільше люблю Jordan 1’s 3’s 4’s, найдорожчі з моєї колекції, мабуть, The Sacai x LDWaffle (від 600$). А от щодо особливої пари кросівок – важко сказати. У кожної з них – своя історія.
- Не думав розпочати бізнес, пов’язаний з кросівками? До речі, якщо починати свою справу, то що б ти обрав?
- Так, думки щодо такого бізнесу вже були. Якщо чесно, в певній мірі я вже у цьому бізнесі, оскільки час від часу продаю та купляю кросівки через спеціальний додаток. Але якщо відкривати свою справу, то однозначно не для отримання прибутку. Наприклад, таку, якою займаються мої батьки – організація Above All Things Dream Foundation.
Велика родина Джейліна Ейрінгтона
- Розкажи про ваш фонд – як він був створений та його основна мета?
- Це некомерційна організація, яка допомагає дітям розвиватися різносторонньо, не залежно від їхньої раси чи достатку в родині. У нас є так звана програма F.A.M.E. – програма, яка включає в себе обід, фізичні активності та окремі освітні заняття, які зазвичай проходять у час після шкільних уроків або влітку. Ми також допомагаємо з обідами для молоді у різних общинах. Важко, це все однозначно важко, але можливо. У нас поки що немає великого досвіду, розпочали відносно недавно. Але розуміємо, що є так багато родин, які потребують нашої допомоги. Тому опускати руки зарано. Можете переглянути наш сайт, там є вся доступна інформація: aboveallthings.org
- Якщо говорити про благодійність в США, наскільки це складно? Маю на увазі, чи складно залучати спонсорів, організовувати заходи для дітей?
- Щодо витрат, не можу сказати, оскільки не займаюся цим. Але загалом благодійність - це складно. Мабуть, як і у інших країнах. Складно, коли розумієш, що якась конкретна родина потребує допомоги, а знайти спонсора та вмовити його – неможливо на даний час. Витрачаємо власні кошти, по-іншому – ніяк. Проте, не дивлячись на ці труднощі, ми продовжуємо допомагати та розширювати свій фонд. Знаємо, що Бог направляє нас, а значить скоро отримаємо гарного спонсора як найкраще тому підтвердження. Головне – не здаватись!
- Наскільки мені відомо, твій батько був тренером з баскетболу. Зараз ви вдвох організовуєте майстер-класи або окремі заняття для дітей?
- Хах! Не зовсім так. І мама, і тато грали в баскетбол в коледжі. Якщо бути більш точним, вони і познайомились на баскетбольному майданчику у старшій школі. Але зараз ніхто з нас не займається воркшопами. Просто робимо зарядку та вправи на верхню частину тіла кожного дня, щоб підтримувати гарну фізичну форму.
- В Україні ти познайомився з учнями баскетбольної школи Михайла Бродського та брав участь у майстер-класах для нашої молоді. Що можеш сказати про їх професійний рівень?
- Тренер Макс прекрасно навчає юних баскетболістів. Я навіть думаю, що більшість з них своєю роботою та знаннями випереджають свій вік. Уявіть тільки, діти виконують майже всі вправи, які використовуємо ми, професійні спортсмени, на своїх тренуваннях. І будемо чесними, навчатись у професійного тренера основної дорослої команди – вартує багато. Тому, діти, не втрачайте час та можливості, беріть з тренувань по максимуму.
- Після закінчення кар’єри баскетболіста, плануєш стати тренером?
- Дійсно, така думка була в моїй голові, і не один раз. Але не хочу планувати наперед, побачимо, що буде в майбутньому. Поки що я намагатимусь грати доти, доки це буде можливим.
- Батьки відвідували тебе в Угорщині, де ти грав минулого року, але не приїздили до України. Потрібно якось це виправляти. Як дивишся на те, щоб зустрітись наступного сезону знову в Черкасах?
- Батькам дуже сподобалось в Будапешті. Гарне європейське місто, де ми провели незабутні канікули разом. Але тоді був трохи інший час та інші можливості. Можу сказати точно – якщо станеться так, що наступного сезону я знову буду грати в Україні, обов’язково запрошу їх. Час покаже!
