Однією з лідерок молодіжної жіночої збірної на чемпіонаті Європи U-20 була Христина Кулєша. В середньому граючи 23.4 хвилини, вона набирала 9.3 очка та робила 7.1 підбирання. Для Христини це був останній рік виступів за молодіжні збірні – вона не пропустила жодного літа.
Жіночий Євробаскет U-20: Україна – шоста, Путра серед кращих за блоками, Лапхан – за реалізацією
- Збірна продемонструвала один з кращих результатів за останні роки, а ти була однією з лідерок команди. Які загальні підсумкові враження залишив цей чемпіонат Європи?
- Це був останній молодіжний чемпіонат Європи і враження залишились хороші. Звичайно, шкода, що в підсумку шосте місце, адже цього року ми були як ніколи близькі до виходу в топ-4.
- Збірній, якщо так можна сказати, не вдались лише два матчі на турнірі – проти Ірландії. Але індивідуально у тебе це були кращі матчі. Другу гру за дужки можна винести через ситуацію з вірусом, а ось в першій – що стало основним фактором, чому не вдалось перемогти?
- Після завершення групового етапу ми розуміли, що матч з Ірландією буде гра за виживання – або ми, або вони. Всі розуміли, що для нас в цій грі буде все вирішуватись.
Нажаль ми її програли. Я не знаю, чому нам вона не вдалась. Можливо психологічно не справились з тиском. Ми не багато відставали і до останнього боролись, але не вдалось.
- Інна Кочубей в підсумковому інтерв’ю сказала, що у збірної була можливість відмовитись від гри з Ірландією за 5-е місце, але команда настояла на матчі.
- Всі хотіли довести, що нам під силу обіграти Ірландію, але не вистачило сил після вірусу. Я сама перед грою злягла і це відобразилось на функціональному стані.
- Як особисто для себе оціните свою гру на чемпіонаті Європи?
- Не можу сказати, що на 100% задоволена своєю грою, бо мені є куди розвиватись. Я завжди на майданчику намагаюсь віддаватись грі, допомагати команді як можу. Все що від мене залежало, мені здається я зробила.
- Яка атмосфера була в команді?
- В цілому атмосфера була хороша. На початку збору було більше дівчат, з якими я вперше була в команді, але потім коли приїхали дівчата з 3х3 2004 року, яких я давно знаю, то стало комфортніше. Мені здається, що саме ця командна атмосфера, цей настрій передався і на гру з Болгарією, Ісландією, коли хочеться вигравати, битись за дівчат, одна за одну.
- Для тебе це останній рік в молодіжних збірних і Ви, здається, не пропустили жодного літа в збірній. Що для тебе значить одягати синьо-жовту майку України?
- Правда, що я з 14 років не пропускаю виступів за національну команду. Для мене це відповідальність. Ти виходиш на арену і показуєш, що ти з України. Після початку повномасштабної війни стало ще більше відповідальності. А ще це гордість – гордість захищати на міжнародній спортивній арені честь країни, яка бореться за своє існування.
- Яке літо в молодіжних збірних стало найбільш пам’ятним?
- Найбільш пам’ятними були перші збори в 14 років в Запоріжжя і останні збори цього літаю
- Також Інна Кочубей в інтерв’ю сайту ФБУ назвала тебе в числі гравчинь, яких вона буде рекомендувати в національну збірну. Хочеться зіграти за головну команду?
- Звичайно хочу. Думаю, це мрія кожної баскетболістки. Хочеться приїхати, отримати досвід від тренувань з досвідченими гравчинями. Але не хочу нічого загадувати наперед.
- Знайома з кимось з національної команди?
- Ні з ким особисто не знайома, окрім Жені Путри, яка вже викликалась до збірної. Але про всіх знаю, з усіма хотіла би попрацювати і взяти щось для себе.
- З ким хотілось би особисто поспілкуватись?
- Для мене це Аліна Ягупова. Це зірка українського жіночого баскетболу. Хотіла би з нею пересіктись. Я коли була малою, то не могла собі навіть уявити собі, що зможу з нею зустрітися.
– Розкажи про перші кроки в баскетболі. Чому обрала саме цей вид спорту?
- До баскетболу займалась тенісом, танцями. А в кінці шостого класу мене як саму вищу в класі запросили на тренування. Спочатку мені не дуже сподобалось, але моя бабуся настояла, щоб я не видала одразу. Походивши на кілька тренувань, я втягнулась і почало подобатись.
Через деякий час мій тренер запропонував поїхати в Рівне до команди 2004 року, де мене подивились і далі я вже їздила до Рівного в ОСДЮСШОР. Десь 40 хвилин маршруткою в одну сторону доводилось їздити.
- Яких пам’ятних успіхів досягнули твої команди й ти особисто на юнацькому рівні?
- В чемпіонаті України ВЮБЛ наша команда 2004 року народження була другою, третьою. В останній випускний рік ми були третіми, але не дограли чемпіонат через коронавірус.
- Перший досвід закордоном у тебе був у Польщі. Як опинилась в команді з Вроцлава?
- На початку повномасштабної війни батьки настояли, щоб я виїхала з України, адже ситуація була незрозуміла. Я зі своєю подругою виїхали в Латвію, де тренувались з Іриною Нагорною, Мариною Максимчук, які нам допомогли і паралельно ми шукали, де продовжити кар’єру.
Одного дня тренер нашої команди в Рівному 2004 року Юлія Коптельова, яка була у Вроцлаві, подзвонила і запропонувала скинути нарізки і потім приїхати на перегляд. Літом ми потренувались і мені запропонувала контракт в команді Екстраліги.
- Наскільки було важко в тому сезоні?
- Зараз я розумію, що була неготова до переїзду закордон. Самій, без знання мови було дуже важко морально. Плюс в команді Екстраліги для мене був дуже високий рівень, я не отримувала ігровий час, який хотіла. Та я й не була готова.
На щастя, була друга команда, яка грала в Першій лізі і мене часто залучали туди. Там я себе краще показувала, але морально було тяжко.
- В минулому сезоні багато дівчат повертались в Україну, але ти поїхала в іншу сторону і опинилась в Німеччині…
- Я хотіла більше закордоном грати. Вважаю, що для свого розвитку мені краще грати в іноземних клубах, тому я підписала контракт з агентом, який знайшов мені команду. Так я опинились в німецькому Хернері.
- Що можеш сказати про минулий сезон у німецькому Хернері?
- Я була заявлена за команди Першої та Другої ліг. В першій я отримувала не так багато ігрового часу, але в другій ми показали хороший результат, вийшли в плей-оф і увійшли до топ-6 чемпіонату. Особисто для мене цей сезон теж був гарний, я грала 30+ хвилин і додала у впевненості.
- Те, що ти грала в клубі разом з іншою українкою Тетяна Ткаченко якось допомагало?
- Звичайно, бо в Польщі мені було важко морально, що не було з ким поговорити. А в цьому сезоні з Танею мені було психологічно легше, і грати легше з людиною, яку знаєш з 13 років.
– Уже знаєш, де проведеш наступний клубний сезон?
- У мене був контракт на один рік і зараз агент веде перемовини з командами. Можу лише сказати, що це ймовірно буде не Німеччина, адже маю лише пропозиції з клубів Другої ліги, але агент хоче, щоб я грала в команді Першої ліги.
– Які у тебе є ритуали перед матчами?
- Я люблю слухати музику, без неї я жити не можу. Це частина мене. Люблю всю музику крім року і з 2022 року я відмовилась від російського контента. Я слухаю музику по дорозі на гру в автобусі, в Німеччині слухала музику на розминці. Це допомагає налаштуватись.
- Де себе бачиш років через 5?
- Стараюсь так далеко не думати. Крок за кроком. Просто хочу грати в хороших командах. Я точно бачу себе в баскетболі, але де саме – не знаю.