У новому сезоні головним диригентом атак БК Запоріжжя став американський легіонер Льюїс Столлворт.
Перед тим як їхати в український чемпіонат, він радився з Майклом Холтоном – улюбленцем місцевої публіки минулого сезону, який так само закривав позицію першого номера. Для Столлворта – це дебютний сезон на дорослому рівні, але своїм старанням він уже довів, що гідний зробити ім’я як мінімум у європейському баскетболі. Прес-служба БК Запоріжжя знайомить вболівальників з одним із найбільш позитивних легіонерів в історії клубу.
– Лью, ти народився у відомому баскетбольному місті Лос-Анджелес. Сама доля пророкувала тобі баскетбол?
– Лос-Анджелес – це дійсно мекка баскетболу. Я ще й родився за місяць після того, як Кобі Брайанта обрали на драфті. Ріс у велику баскетбольну епоху, коли в НБА запалювали Кобі Брайант і Шакіл О’Ніл. До речі, мій тато колись зустрів молодого Кобі у звичайному магазині, коли той ще не був суперзіркою. Можливо, та зустріч стала визначальною для мене. Тато потім водив мене на ігри Лейкерс, пам’ятаю, що грали вони на іншій арені, точно не в Стейплс Центрі. Мені часто розповідали, що в дитинстві я дивився ESPN, в руках у мене постійно був м’яч, значить всі це дійсно на мене впливало.
– Розкажи більше про тата і всю свою родину. Чи є у роду Столлвортів ще спортсмени, окрім Льюїса IV?
– Мій тато і спорт – це окрема історія. Він часто любив жартувати, розповідаючи про часи, як в старшій школі постійно всіх перемагав і був дуже класним баскетболістом. Але це не зовсім так. Його посмішка під час цих розповідей означала, що насправді він грав дуже посередньо. У нього була хороша швидкість, тому він ще й долучався до легкоатлетичних змагань. Після армії повністю покинув спорт. Тому виходить так, що професійно спортом у нашій родині ніхто не займається. Мама працює секретарем у державній структурі, троє старших сестер теж на звичайній роботі. Головна зірка нашої родини – це молодший брат. Він завершив навчання в університеті з відзнакою і тепер буде юристом. У нас це дуже престижно.
– Граючи в баскетбол у старшій школі та в університеті, яких результатів тобі вдавалося досягти?
– Період баскетболу в старшій школі був дуже вдалим. Мене включали до символічної збірної свого штату, я отримував звання MVP всієї конференції. У коледжі теж завойовував чимало відзнак – вигравав звання кращого гравця тижня своєї конференції, був у символічній збірній.
– У період студентських часів тебе не залучали до занять іншими видами спорту? Дивлячись на твою статуру, можна спрогнозувати, що ти міг би грати в американському футболі на позиції “ранінбека”.
– Американський футбол був у моєму житті. Але дуже давно. Раніше часів у коледжі. З дитинства був міцним хлопцем, тому пропонували грати в американський футбол. Моя позиція була іншою – “корнербек”. Я ловив м’яч і мчав скільки було духу.
– За які команди зараз вболіваєш у НБА та НФЛ?
– Я вболіваю за Лейкерс! Зараз багато говорять, хто ж краща команда Лос-Анджелеса? Я все одно вважаю, що Лейкерс кращі за Кліпперс. Стосовно НФЛ, то тут мій кумир Том Бреді, який неодноразово вигравав Супербоул.
– Наскільки важко тобі опановувати європейський баскетбол? Твоя позиція є однією з найважливіших у побудові гри всієї команди. Швидко засвоїв усі комбінації і схеми БК Запоріжжя?
– Насправді, найважче – це мовний бар’єр. Тому що не всі у нас володіють англійською. Ось у цьому є складність. До того ж, ми не знаємо можливостей один одного, сильних сторін, слабких. На це пішло багато часу. Тепер з’являється розуміння як і кого краще задіяти під час різних схем.
– Назви три свої найсильніші баскетбольні якості.
– По-перше, уміння забивати самому і віддавати передачу. По-друге, я добре знаю і вивчаю сильні сторони гравця суперників. І третя якість – це прекрасна пам’ять. Я пам’ятаю фактично кожну комбінацію суперника, про яку нам розповідали наші тренери, коли роблять скаутинг.
– Коли ти переїжджав грати в український чемпіонат, з ким радився стосовно нашої ліги та життя в Україні?
– У мене була розмова з Майклом Холтоном. Він трохи ознайомив з командною філософією. Очікувань ніяких не було, я не знав чого можна чекати взагалі, бо вперше їхав за межі штатів. Перший місяць перебування тут дався мені дуже складно. Часто сумував за своєю сім’єю, яка на іншому континенті. Тепер вже звик, прокидаюся вранці і розумію, що йду грати в баскетбол, бо це моя робота, яку я повинен виконувати.
– Американський менталітет відрізняється від українського тим, що ви не зациклені на одній конкретній грі, яку, наприклад, програли, і швидко перемикаєтесь на іншу. Але в твоєму випадку це не завжди так. Чому?
– Для мене баскетбол – це найбільша пристрасть у моєму житті. Тому я дійсно сприймаю все близько до серця. І не тільки поразки. Так само й перемоги. Баскетбольний майданчик – це моя домівка, де я переживаю всі головні емоції в житті. Я погоджуюсь з вашим твердженням стосовно різного менталітету. Коли я роблю поганий пас або втрату, я потім думаю про це і аналізую свої помилки. Можливо тому й здається, що я зациклений на попередніх іграх, але це не зовсім так. У такий спосіб я можу стати кращим у майбутньому, якщо буду робити аналіз і виправляти власні помилки. Стосовно вашого питання, то я знаходжусь десь посередині між тим, щоб застрягати у минулому і фокусуватися на майбутньому.
– В той же час ти доволі часто посміхаєшся на майданчику і поза ним. Це допомагає тобі розслабитись і показувати свою кращу гру?
– Для мене це велике благословення, що я можу прокидатися зранку і йти грати в баскетбол. Насправді, дуже багато людей, які хотіли б опинитися на моєму місці. Але у них немає такої можливості. Я розумію і ціную такі моменти. Я щасливий знаходитися в такому оточенні, займатися улюбленою справою, бачити посмішку на обличчі наших тренерів, коли виконую установку або правильно розігрую комбінацію. Я щасливий від того, що допомагаю команді, своїм партнерам. Ось це виражає посмішка на моєму обличчі.
– Ти писав у Facebook, що зустрічався на майданчику з американськими легіонерами, які зараз виступають в Україні. Зокрема, про QG Петерсона з МБК Миколаїв. З ким ще ти грав у баскетбол у штатах?
– Я знаю Петерсона, тому що мій тренер у коледжі так само був і його наставником у баскетболі. Цього літа я проводив багато часу з Ренді Кулпеппером. Ми спілкувалися, грали разом і тренувалися. Я же розповідав, що знаю і Брендона Рендольфа, і Дейонте Сіммонса, тому що раніше виступали в одній конференції. Ми не були друзями, але знали один одного. Також влітку на турнірі 3х3 зустрічався на майданчику разом із Заком Джексоном та Майком Холловеєм.
– У цьому сезоні тебе часто переслідують дрібні травми і захворювання. А тепер під питанням участь у найближчих іграх з Київ-Баскетом і Черкаськими Мавпами. Ти і раніше був схильний до травм?
– Якщо чесно, дрібні травми завжди мені дошкуляли протягом кар’єри. Але ніколи в житті я не пропускав навіть однієї гри. Не важливо, яким був біль, я виходив на майданчик і бився. Зараз вперше сталося таке, що я змушений був пропускати матч своєї команди. Невдало приземлився в Одесі, пошкодив зап’ястя і не зміг зіграти у Южному. В Америці більше розвинута медицина, є купа препаратів, які дозволяють швидко відновитися. Там у цьому плані легше. Тому відновлення триває довше.
– Як ти вважаєш, чого не вистачає БК Запоріжжя, щоб більшість матчів завершувались переможним результатом?
– Я вважаю, що цей сезон як перехідний етап для всієї команди. Більшість гравців – молоді. Я себе теж вважаю молодим баскетболістом, адже проводжу перший сезон на дорослому рівні. Чекати стабільності від такої команди важко. Ми притираємося один до одного, вчимося, можливо, нам не вистачає ветеранів, які б могли підказати, розповісти про власний досвід. Молоді зараз більше, ніж досвідчених гравців. Наша ситуація схожа на проблему Уорріорз. Вони були на самій вершині, всіх перемагали, але в цьому році у них триває перебудова, коли всі деталі збираються в одне ціле і починається абсолютно новий процес. Так, ми не можемо вигравати кожен матч, але на майданчику ми завжди б’ємося до останнього. Я думаю, це повинно принести результат у майбутньому.
– Як плануєш провести прийдешні свята і чи є у твоїй родині якісь особливі традиції на ці свята?
– Для нас найважливіше – це бути поруч зі своєю сім’єю. Зараз такої можливості немає, тому не буду святкувати зовсім. Ми потім відсвяткуємо відкладене Різдво. Ось тоді всі зберемося за одним столом, я повернуся в Америку, і ми як слід будемо святкувати. Знаходячись тут в Україні, я налаштований виключно на баскетбол. Тут я працюю, а відпочивати буду потім.
