Цього року через пандемію COVID-19 баскетбольний сезон в Україні припинили достроково, тож на вимушену перерву пішов і «Старий Луцьк – Університет». Нині баскетболісти не тренуються разом, кожен самостійно підтримує форму, не винятком є і центровий Максим Дейна.
У минулому сезоні баскетболіст повернувся до Луцька, де радує місцевих вболівальників своєю грою. Нещодавно Максим поспілкувався з фанатами у прямій трансляції клубного інстаграму, тож Інформаційне агентство Волинські Новини підготувало найцікавіші запитання та відповіді Максима Дейни про карантин, минулий сезон і про політику.
- Чи можеш сказати, що адаптувався до умов карантину на 100%?
- Якщо не помиляюся, то з останнього тренування пройшло 47-48 днів. Я веду свій каледар. Дуже важко. Організм просить щось робити, адже ти звик постійно знаходитися в русі. Навіть нехтую певними правилами карантину, бо стараюся кожного ранку бігати, щоб тримати себе в формі. Кожного дня сидіти вдома неможливо. Вже дуже скучив за баскетболом. Коли менше людей, то ходжу на майданчик.
- Тобі як спортсмену важче під час карантину морально чи фізично?
- І морально, і фізично важко, адже організм потребує навантажень. Під час сезону чи міжсезоння ти все одно знаєш, що тобі потрібно підтримувати форму. Організм звик жити в такому ритмі.
- Чи береш участь в якихось челенджах під час карантину?
- Мені робили виклик, щоб набивати на нозі туалетну бумагу. Я кілька разів набив, але подумав, що не буду таке закидати. Також запускали челендж, щоб підтримати молодого хлопця з Луцька Дарія в боротьбі з раком, тут я приймав участь.
- Ти багато спілкуєшся з спортсменами з інших міст. Можливо, знаєш чим вони займаються під час карантину?
- Я бачу в інстаграмі, що деякі гравці «Прометея», баскетболісти «Хіміка» підтримують форму, тренери їм дають завдання. Знаю, що в США дозволяють протягом години одному перебувати в залі. Знаю, що в деяких клубах займаються, але в яких, казати не буду, бо це секрет.
- Федерація баскетболу України організувала онлайн-турнір. Чи стежив за цим чемпіонатом?
- Так, я дивився цей турнір. Мені теж хотілося би прийняти участь, але вдома не було PlayStation.
- Давай згадаємо минулий сезон. Який матч був для тебе найбільш вдалим та в якій грі ти був собою незадоволений?
- Напевно, це домашній тур з «Тернополем», коли ми виграли другу гру. В певних особистих аспектах він був кращий для мене, але ставляться насамперед командні цілі, а не індивідуальні. Можливо, не найкращі ігри були на початку чемпіонату, після зборів, коли тільки починаєш набирати форму. Зокрема, з «ДіДіБао» була не найкраща гра, адже ми програли команді, яку мали обігрувати.
- Тренери намагалися підвести гравців в оптимальну форму до плей-оф, але його не відбулося. Яку, на твою думку, «Старий Луцьк» зайняв би позицію в чемпіонаті?
- Думаю, що мінімум півфінал нам був би під силу, тому що ми набрали певні кондиції, які давали поштовх в іграх на виліт. Можливо, команду б вибило психологічно те, що травму отримав капітан Едік Федчук. У деяких іграх його не вистачало. В плей-оф були би інші підходи до ігор. Думаю, ми могли б боротися за золоті медалі.
- Який суперник для тебе принциповий?
- Протягом двох років я грав в Черкасах, але не скажу, що «Черкаські Мавпи» є для мене принциповим суперником. Принциповий суперник – це, напевно, команди з міст, які знаходяться недалеко від Луцька. Наприклад, до матчів з «Рівним» я підходжу дуже палко, адже з дитинства в мене «любов» до них. Напевно, за цих півтора сезону, що я граю в Луцьку, то принциповим суперником став «Тернопіль», який заявив про себе як про одного з лідерів Вищої ліги. Я б принципово ніколи не грав за «Рівне».
- Чи звертаєш під час ігор увагу, коли тебе ображають фанати суперника?
- Мені навіть цікаво, адже коли я щось чую, то заводжу себе по-спортивному. Хочеться їм щось довести. Я стриманий, але закриваю чужим фанатам рот тим, що забив очки чи вдало відзахищався. Щось доводити словами чи посилати далеко я не буду
- Дуже часто, коли ти забиваєш «трьоху», то передаєш комусь привіт. Це своїм вболівальникам чи фанатам суперника.
- Наприклад, коли я забивав «Рівному», то прикладав палець до губ – цей жест адресувався трибуні, яка підтримувала наших суперників, щоб вони спокійніше себе вели. Є моменти, коли «трьоха» необхідна і вона емоційно підтримує команду, то відповідно так я і реагую. Якщо ми виграємо, наприклад, +20, то можна і фанатам показати якийсь жест. Я думаю, що людина, яка грає на позиції центрового і забиває «трьохи» – це класно.
- Тут головний тренер Володимир Журжій запитує тебе, чи правда, що під час карантину ти втратив кілька кілограмів?
- Може бути, але я хочу знайти ваги, бо мені самому цікаво, якою зараз є моя вага. Вдома мама каже, що на мені все пропало... Їсиш тільки один раз в день. Чесно кажучи, не можу заставити себе їсти більше, перебуваючи на карантині. Здавалося б, коли підтримуєш фізичну форму, то потрібно правильно харчуватися, кілька разів на день, але я не можу змусити себе.
- Дуже багато розмов було, що цьогорічна Вища ліга була найсильнішою за час незалежності. Чи погодишся з цим? Зважаючи на події в країні, наступний чемпіонат буде менш конкурентноздатним?
- Не знаю, чи можна погодитися з тим, що цей чемпіонат найсильніший. Я думаю, що в часи «Волиньбаскету» чемпіонат був сильніший, і команди були конкурентноспроможніші. Тобто команда з першого місця могла програти команді з другої половини турнірної таблиці. Хоч зараз є іноземні гравці, але в період з 2011 по 2013 чемпіонат був сильніший. Щодо рівня наступного чемпіонату, то все залежить від того, як команди переживуть карантин. Адже бізнес, який спонсорує баскетбол, дуже страждає під час карантину фінансово.
- Чи хотілося тобі хоч раз покинути баскетбол?
- Були такі моменти, що хотілося покинути баскетбол, але це лише допомогло стати сильнішим, загартувало характер. Це класно, що в ті моменти я не кинув баскетбол.
- Який стиль баскетболу тобі ближчий: європейський чи американський?
- Деякі європейські команди стараються грати, як в НБА. Ми в Європі, тому напевно європейський стиль ближче. Аби ми грали так, як в НБА, то за кожну гру кидали б по сорок трьошок. Але там грають швидко, всі один одного розуміють з півслова. Я думаю, що ми все ж рухаємося до американського стилю.
- Чи задумувався про те, щоб зробити татуювання?
- Пів року тому така думка була, також думав про це ще в Черкасах. Я навіть відкладав гроші, але в мене вкрали гаманець. Я зрозумів, що це якийсь знак, і робити татуювання не потрібно. До татуювань я відношусь позитивно.
- Хто тебе ображає в команді?
- Я б не сказав, що ображає. Можливо, декілька слів може сказати Діма Швагринський, але потрібно фільтрувати, де є образи, а де гумор. В команді до гумору ми відносимося досить нормально. Так, когось підколоти, але образ немає. Якщо мені не дадуть пас, коли я можу забити, то ображуся більше на це, ніж на якісь слова.
- У наступному сезоні ти хотів би залишитися в «Старому Луцьку», чи є плани спробувати себе в іншому клубі?
- Це потрібно говорити з керівництвом клубу, яким вони бачать наступний сезон, чи вони бачать мене в команді. Кожному гравцю, який прогресує, хотілося би грати на вищому рівні, але, думаю, зараз не той час, коли потрібно їхати за кордон чи переходити в команду Суперліги. Адже Суперліга зараз значно виросла, це не той рівень, що два роки тому.
