Микола Баглей – унікальне явище у радянському баскетболі 50-х – 60-х років. Здавалося, він був створений саме для цієї гри – високий, стрункий, стрибучий, рухливий, швидкий, витривалий, … усі якості, якими можна наділити спортсмена, були притаманні Миколі. Але з великої літери виокремимо: Технічний, у цьому він був на голову вищий за усіх. Це чесноти, а вади?
Широка душа, доброта. У 50-х, коли ще народ пам’ятав жахіття другої світової, це були однозначно чесноти. Пізніше, коли люди розбагатіли, вони перетворилися на вади. А тоді? Баглею не давали проходу шанувальники, пізніше схожу популярність на теренах СРСР мав Висоцький, і схожі халепи – дівчата, пригоди, хміль. Але 15 років щонайменше Микола таки був королем баскетболу.
З книги «Володарі баскетбольних кілець» літописця українського баскетболу Анатолія Волошина: - З ним було цікаво і весело. Знаючи про слабкості характеру Коляна, як на нього казали друзі, тренери збірної СРСР побоювалися запрошувати його до команди. А ще Баглей вороже ставився до тих, хто пропонував «здати» гру. Якось Ков’янова і Баглея ніби ненароком перестрів Гомельський, на той час тренер ризького СКА. Попросив киян здати гру, яка відкривала армійцям шлях до бронзи. Дипломатично відповіли: подумаємо. Коли вже відійшли, Баглей сказав: треба їх розтрощити.
Вгадайте з одного разу, хто тоді переміг? Пізніше Гомельський став тим тренером, хто перший запросив Баглея до збірної СРСР. Але сталося це тільки тоді, коли спортсмену виповнилося 27.
10-річним, вперше побачивши баскетбол у київському Палаці фізкультури, Коля полюбив цю гру до нестями. Було байдуже, хто грає – чоловіки чи жінки. У себе у дворі, на розі Жилянської і Толстого (тоді це була міська околиця) прилаштував до водогінної труби обруча від діжки, жбурляв у «кошик» ганчірного м’яча. Аж доки бабця не купила йому футбольного, не усвідомлюючи різниці у спортивних іграх.
У 12 років Микола записався до спортшколи №2, займався у славнозвісного Опанаса Петрова. Саме там вчився і тренувався Віталій Ков’янов. Разом вони виграють усі шкільні змагання, здобули бронзу Всесоюзної спартакіади школярів.
Микола закінчував сьомий клас. При інституті фізкультури активно працювала Школа тренерів, у якій здобували середню освіту ті спортсмени, які не могли піти далі семирічки. Баглей став її наймолодшим учнем, у 16-ть дебютував у студентській команді СКІФ. Там його не міг не помітити завкафедри спортивних ігор Володимир Шаблинський.
У чоловічій збірній інституту тоді грали разом Баглей, Вальтін, Виставкін, Гецько, Гладун, Манукян, Ков’янов, Кононенко, Куровський, Окипняк, Погуляй, Поливода, Поплавський, Стремоухов, Шологон – на багато років вони стануть справжніми кумирами публіки. Якщо по відношенню до деяких гравців Шаблінський мав упередження і вагався, чи ставити до першої п’ятірки того чи іншого гравця, щодо Баглея таких сумнівів ніколи не існувало. Ков’янов, Кононенко, Баглей – ось трійця, яка мала вирішувати долю зустрічі у пам’ятному 1953-му, коли молоді та амбітні поповнили інститутську команду.
Згодом, з появою у колективі насамперед Гладуна, Вальтіна, Стремоухова та відходом Леонова, Моренка, Смоляка склад першої п’ятірки зазнавав постійних змін. Тренер впровадив метод планових замін.
1963-го настав момент, коли Микола Баглей був помічений не на словах, а на практиці. На Спартакіаді народів СРСР збірна України посіла друге місце. Баглей отримав виклик до збірної Радянського Союзу. Вже після перших тренувань команди з Баглеєм у складі тренер Гомельський заявив – ця команда має більший потенціал, ніж олімпійська збірна зразка 1960-го року і прийшов час перемагати збірну США. Від Шаблінського Гомельський запозичив зонний пресинг, хоча видавав його за власний винахід. Баглей був присутній в усіх схемах Гомельського…
На Олімпіаді у Токіо-1964 Микола Баглей не виходив на майданчик лише у матчах з Японією і Бразилією. Проявив себе і у фіналі з американцями, але олімпійське золото таки здобули хлопці з батьківщини баскетболу.
На чемпіонаті Європи у свої 28 Баглей став ветераном, який повів за собою молодих. Команда грала на піднесенні і здобула золото. Очікувалося, що за сумою чемпіонату Європи і Олімпіади Баглею присвоять звання Заслуженого майстра спорту. Та цього не сталося. На відміну від гравців інших команд, які мали значног менші здобутки, Микола так і не дочекався визнання у московських чиновників. І це місля здобуття золота Євробаскету і олімпійського срібла!
У складі Будівельника Баглей востаннє виходив на майданчик 1966-го. Зваживши усі «за» і «проти» Шаблінському довелося відмовитися від послуг колись грізних Баглея та Стремоухова, залишивши у складі Гладуна, Поплавського та Вальтіна.
Баглей не став бігати по другорядних командах. Із зацікавленості прийняв пропозицію очолити курс фізвиховання у Київському суднобудівному технікуму (нині Академія водного транспорту). Настільки втягнувся в роботу, що вона стала основним змістом життя…
Ось вже 27 рік поспіль у столиці проводять ветеранський турнір Кубок пам’яті Миколи Баглея, яким опікується нинішній очільник кафедри фізвиховання Академії водного транспорту України, Президент Асоціації ветеранів баскетболу України Володимир Карпухін.
Дос’є:
Микола Баглей (1937 – 1991), майстер спорту міжнародного класу, киянин.
Амплуа: нападаючий
Перший тренер: Опанас Петров
Грав за команди: Скіф, Будівельник, збірні Києва, України, СРСР.
Здобутки: Срібний призер Олімпійських Ігор у Токіо-1964, чемпіон Європи, дворазовий чемпіон Всесвітніх Універсіад, срібний і бронзовий призер чемпіонатів СРСР, срібний призер Спартакіади народів СРСР.
Про Баглея згадують
Вадим Гладун: - Усю свою свідому баскетбольну кар’єру я провів пліч-о-пліч з Миколою. Це був унікальний гравец. Навіть зараз, за технічною підготовкою, мисленням важко знайти таких гравців. Зараз це силовий вид спорту, красивий… А тоді це були підготовлені технічно команди. Коля на цьому рівні переважав усіх. Він вмів закинути з будь-якої відстані, переграти будь-якого гравця 1 в 1. Навіть якщо хлопець був вищий за нього на пів метра, закидав з під-нього у кошик. Був дуже веселою, життєрадісною людиною. Таких одиниці. Коля був улюбленцем усіх гравців, вже не кажу про жінок. Він був красенем! Він назавжди залишиться у наших серцях, тому і на турнір Баглея приїздять із задоволенням, бо він був людиною з великої літери.
Володимир Стремоухов: - Коля добре працював. Що головним було у нього – це прохід! Він робив крок в один бік, потім в інший і вилазив саме там, де треба (сміється – ред.). Класний був гравець. І команда тому грала відмінно. Веселим хлопцем був, а жінки як його любили – він на вушко найкрасивішим дівчатам щось говорив, вони у ньому душі не чаяли, красень-чоловік.
Василь Окіпняк: - В Україні багато видатних баскетболістів, але таких, як Баглей, не було. Це кумир цілого покоління. Звичайно, талановита людина, яскрава людина. І це не тільки в Києві його любили глядачі, баскетболісти. Увесь Радянський Союз, без перебільшення! Приїздили у будь-яке місто і люди йшли на Ба-гле-я (прізвище вимовляє по складах – ред.). Надзвичайно яскрава людина і на майданчику баскетбольному, і у житті. Ті, хто грав з Миколою, ми його не забуваємо, приходимо завжди у листопаді до Карпухіна на турнір Баглея. Не приходить той, хто вже не взмозі прийти. А який талант був! Наше формування, як гравців, було на тлі Баглея і під впливом Баглея. І в житті, і на майданчику. Пам’ятаємо, любимо і не забуваємо! І не тільки ми, я й наші сім’ї.
Володимир Карпухін: - цей турнір дав поштовх для подальшого ветеранського руху в Україні, бо він почався з першого року незалежності. Ветерани своїм коштом і своїми зусиллями зробили для нього і усіх нас пам’ять на все життя – меморіальні дошки Баглея на вході до цього та інших навчальних закладів цьому. свідчення. Якщо ми не будемо продовжувати ці традиції, тоді молодь не буде знати про таких людей, як Баглей. Свого часу про це казали і сьогодні ті, хто з ним грав, і Володимир Стремоухов, і Леонід Поплавський, і Вадим Гладун і Василь Окіпняк – вони називають його українським Джорданом. Людина, яка могла зі своїм габаритами у будь-яку щілину пройти, на п’ятачку обманути, обіграти, показував баскетбол найвищого гатунку. Я тоді вчився у середній школі, і коди дивився його матчі завжди захоплювався грою цього видатного баскетболіста. сьогодні інший баскетбол. Сьогодні люди, які грають, вони звичайно більше займаються і індивідуальною роботою, і фізичною підготовкою. Але те, що дала природа Баглею і його самостійна робота, робота на майданчику поруч із домом – він у скромних умовах став великим. Його почуття, підкріплені працею, підтримка команди дали можливість йому розкритися в усій красі. Усі хлопці, що з ним зростали, розуміли одне одного і це допомагало не лише команді і йому, й усьому нашому українському баскетболу. І треба подякувати ще батькові нашого українського баскетболу Володимиру Шаблинському. Він зміг зібрати хлопців у єдине ціле і вони усі розкрилися, стали гарними гравцями і прославили український баскетбол.
Анатолій Волошин: - З моєї точки зору у баскетболі кращого гравця, ніж Микола Баглей, не було. Можете спитати про це будь-кого з тренерів і гравців старшого покоління. Він – видатна особистість. Так, у нього були вади, були порушення режиму, але це не означає, що не треба вшановувати його пам’ять. І Палівода, і Чечуро, і Вальтін, і Ков’янов, і Гладун – усі вони великі баскетболісти, але найкращий з них – звичайно Баглей.
