За несхильність і непокору чиновники тричі знімали з Олександра Білостінного звання заслуженого майстра спорту, а потім знову його присуджували.
Хлопчисько з Молдаванки, як і його однолітки, грав у футбол на місцевому пустирі, плавав у озері неподалік дюківського парку, рибалив, бешкетував, радів життю і нічим не відрізнявся від інших хлопчаків окрім свого зросту. Старший брат Володимир привів дев’ятирічного Сашка до баскетбольної секції дитячої спорт школи.
Тренер Валентин Сосін не поспішав робити з Білостінного «центрового». Але після восьмого класу Сашко раптово підріс на 20 см, і хлопця зі зростом 202 см одразу ж перевели в розряд центрових. Завдяки популярним тоді Спартакіадам чутки про нього швидко поширилися Радянським Союзом і до Одеси потягнулися «покупці». Випередив конкурентів наставник ленінградського Спартака Володимир Кондрашин.
Літописець українського баскетболу Анатолій Волошин згадує у своїй книзі «Володарі баскетбольних кілець»:
- Перебуваючи у Ленінграді Сашко все робив механічно, не докладаючи ані краплі душі. Більш за все не подобалися диктаторські методи Кондрашина, його манера розмовляти, бажання приборкати грубим голосом непокірливих та неосвічених селюків. Мав необачність розповісти про негативні враження від навчання і тренувань вдома під час канікул. Звістка швидко облетіла Одесу, стала відома у київському Будівельнику, який по крихтах збирав інформацію по усіх рослих гравцях.
Один з колег Білостінного розповів, що шеф міг причепитися до чого завгодно. Тоді йому усе вибачалося, бо Кондрашин був тренером, що приніс радянському баскетболу славу олімпійських, світових і європейських чемпіонів. Які слова пролунали на адресу Білостінного перед тим, як той покинув команду, ніхто достеменно не чув. Пам’ятають, що усе почалося, як завжди, з паління (згубну звичку Білостінний мав усе життя), потім пролунало образливе «Ви, хохли…». Після сварки Сашко зателефонував додому, наступного дня у Ленінграді був Сосін. На півдорозі до Одеси, у Києві, його перехопив Михайло Фурман з республіканської школи-інтернату. На оглядини прибігли тренери Будівельника. Восени 1975 Білостінний вийшов у дублі Будівельника. Вболівальники стали натовпом ходити на дубль киян. А нам перших ролях в основній команді тоді був Володимир Ткаченко. З Володимиром Сашко швидко здружився, у Ткаченка після цього зникла сором’язливість щодо свого зросту. Друзі часто з’являлися на людях удвох. Про їхні київські витівки у вільну годину складали легенди.
З 1976-го 17-річного Білостінного буквально роздирають, вимагаючи грати одразу у двох збірних СРСР – юнацькій і дорослій. Олександр встигає скрізь. У 1977-му Чемпіонат Європи приймає бельгійський Льєж. У збірній СРСР три киянина – Сальников, Білостінний, Ткаченко. Як не старалися, обмежилися сріблом. Найвища сходинка п’єдесталу підкорилася їм 1979-го – у Туріні. Білостінному тоді виповнилося 20 років!
1983-го Білостінний допоміг збірній України виграти Спартакіаду народів СРСР. Згадує Роман Рижик: - Сашко на Універсіаді ледь ноги пересував. Зате в останній зустрічі зі збірною Москви, яка усе вирішувала, він постав тим самим Білостінним, якого усі любили. З Володимиром Ткаченком, який уже був армійцем, але тут ще виступав за Україну, вони грали так, як ніколи до цього – впевнено, активно, результативно, з великим бажанням перемогти. Українці виграли золото.
У 1985-му команда «Білого» тріумфально перемагає на чемпіонаті Європи, а 1986-го здобуває срібло чемпіонату Європи. Наближався 1988-й олімпійський рік. На одному з відбірних турнірів Білостінний не впорався з емоціями, у грі СРСР – Югославія покарав балканця Паспаля за неспортивну поведінку ударом в обличчя. Тоді його удруге позбавили звання заслуженого майстра спорту. Цей епізод не став перепоною для Олександра на шляху до Олімпіади. Надто важливим гравцем він був для збірної. Її гра у Сеулі перевершила усі очікування. Білостінний і Волков стали олімпійськими чемпіонами. Наступний рік приніс Олександру і Будівельнику перемогу у чемпіонаті СРСР. Потім розпочалися короткі зарубіжні сторінки кар’єри в Іспанії та Німеччині. Наприкінці кар’єри Білостінний ще зіграв на Олімпіаді у Барселоні-1992, де обмежився лише (!) виходом у півфінал.
1994-го Олександр завершив кар’єру, залишився жити у німецькому Трирі, започаткував свою справу – ресторанний бізнес. Тужив за рідною Одесою, гостро відчував незатребуваність у баскетболі в Україні, у нульових занедужав на рак легень, помер від цієї невиліковної хвороби 2010-го.
Ім’ям Олександр Білостінного названо баскетбольну школу в Одесі. Також його портрет прикрашає головний зал СДЮСШОР ім. Літвака.
ДОС'Є
Олександр Білостінний – рік народження 1959, 23 лютого, м. Одеса. Помер 26-го травня 2010-го у німецькому Трирі
Зріст: 216см, амплуа – центровий
Перший тренер Валентин Сосін
Чемпіон Олімпійських Ігор-1988, бронзовий призер Олімпійських Ігор-1980, чемпіон світу-1982, триразовий чемпіон Європи (1979, 1981, 1985), чемпіон СРСР-1989, чемпіон Спартакіади народів СРСР-1983.
