Одразу ж три вихованки талановитого молодого тренера дніпровської СДЮСШОР-5 Олександра Чередниченка з нового навчального року продовжать баскетбольну кар’єру у США. Оксана Фастова, Ганна Гвічіані, Марина Семеніченко вчитимуться в американських коледжах, гратимуть у тамтешній баскетбольній лізі. Чи не це головний показник якості роботи, кваліфікації фахівця?
- Фастова поїхала в Індіану, Гвічіані поїхала до Канзасу, а Семеніченко поїде в Майамі. Візу отримала, залишилося придбати квитки – і усе. Усі поступили до коледжів, їх зарахували. Фастова вже там два місяці, Гвічіані поїхала сьогодні (6 жовтня), а Семеніченко – днями.
- Це приклад для інших?
- Скажу так, для жіночого українського баскетболу це – крок вперед.
- Скільки років Ви опікувалися ними?
- Я тренував цих дівчат з шостого класу. Шість років минуло. Коли вони вчилися у випускному класі, у нас була можливість грати у Суперлізі, зробили їм відео нарізку. Це гравці, які були лідерами у нашій команді. Хоч ми і посіли останнє місце, але для них це був гарний поштовх.
- Для Вас, як для тренера це теж плюс – усі знатимуть, що Олександр Чередниченко виховав таких гравців.
- Я не з цієї позиції усе робив. А щоб дати дівчатам шанс у майбутньому.
- Чому саме ці дівчата?
- Вони усі були фізично пристосовані до баскетболу, і технічно, і антропометрично. Усе у них створено таким чином, щоб вони грали. Ми їм хіба що техніку дали. І дали ігровий досвід. А вони самі себе створили. Ми, тренери, тільки підказуємо, а гравці вже думають своєю головою. З 10 може заграти тільки одна, бо вона більше хоче, вона намагається, вона прагне, вона ставить перед собою мету. Хто не ставить перед собою мету – той не прогресує.
- Це мотивує інших?
- Це має бути приклад іншим, це піднімає рівень баскетболу і у перспективі стане сильнішою збірна України. Ми розпочали працювати по-новому, з маленькими дітьми. Сподіваюся, серед них теж з’являться зірочки.
- Усі ці троє дівчат не втрачені для збірної України.
- Чому ж вони втрачені? Фастова заграна за збірні U-18, 20, Семеніченко і Гвічіані – за U-18. Якщо їм надійде пропозиція змінити громадянство, я як перший тренер буду проти. Пропагуватиму, щоб вони завжди приїздили до збірної, допомагали Україні.
- Яким Ви тепер бачите їхній шлях?
- Завдання таке, що вони два роки навчаються у коледжах, за цей час вони вивчать англійську, зрозуміють специфіку США, менталітет американців, щоб потім вони продовжили навчання в Університетах США.
- Баскетбол їм допоможе отримати освіту в США.
- Він їм вже допоміг. Вони на повних стипендіях, не сплачують за навчання. Єдине що – дорогу оплатили Гвічіані і Семеніченко. А Фастовій оплатили – бо вона гравець екстра-класу.
- Це зворотній бік медалі – баскетбол може відкрити нові шляхи, якщо працюватимеш над собою?
- Америка – баскетбольна країна, вона шукає таланти. Цим можна скористатися, якщи ти щось собою уявляєш. Навчатимешся, підвищиш свій рейтинг гравця. Може не вдасться затриматися в Америці, але у Європі після американської школи можна легко знайти собі команду. Відкриваються великі можливості.
- Їхня ігрова кар’єра піде вгору, якщо не позакохуються в американців.
- (сміється - ред.) Усе залежить від мети, яку ставить перед собою дівчина-гравець. Хоче грати – буде грати. Не хоче – не буде. Усе дуже просто. Якщо з баскетболом не вийде, зрозуміють, як живуть американці – це теж добре, щоб розвиватися і знайти себе. Бо не всі стають видатними спортсменами, але, як казав мій тренер, людиною ти бути зобов’язаний.
- А хто був Вашим тренером?
- Юхим Борисович Таслицький, ще Майзлін Ісак Юхимович. Вони вже, нажаль, пішли з життя, але я їхню науку добре вивчив. Вони мені дали величезне розуміння, що таке баскетбол і як в ньому жити.
- Зараз збираєте команду на Вищу лігу?
- Командою у цьому сезоні займається Інна Калюжна. А я займаюся з дівчатами 2005-2006 р.н. і продовжую роботу асистента у збірній України U-16 (тренер – Валерій Жартун – ред.). Їдемо з командою на тур Євроліги, готуємося до наступного чемпіонату Європи.
