Уперше від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну команда Ізмаїльської ДЮСШ, сформована з дівчат 2010 року народження і молодше, подала заявку на участь у змаганнях Всеукраїнської юнацької баскетбольної ліги (ВЮБЛ), які проводяться під егідою ФБУ. Цього сезону у склад оновленої команди увійшла лише одна гравчиня, яка раніше виступала за ДЮСШ з Одещини у сезоні 2021/22.
Про причини суттєвих змін у складі, особливості баскетболу команди, цілі на сезон і вибір професії пресслужба ФБУ розпитала 23-річну тренерку Ізмаїльської ДЮСШ Олександру Шелестюк.
– Ізмаїл протягом деякого часу не був представлений у ВЮБЛ ні дівчатами, ні хлопцями. Як виникла ідея заявити команду баскетболісток 2010 р.н. і молодше саме на сезон 2024/25 вперше після початку повномасштабного вторгнення окупантів в Україну?
– Дякую за питання. Насправді ще у 2023 році планували з дівчатами 2010 року народження взяти участь у ВЮБЛ. Після початку повномасштабного вторгнення було небезпечно виїжджати до інших міст, ситуація була дуже нестабільною. Тому ми відклали це питання на сезон 2024/25. Так сталося, що після початку війни багато дітей виїхали за кордон, довелося формувати нову команду.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Юлія Меркоєва: Дівчата команди Новомиргородської МДЮСШ маленькими кроками йдуть до мрії
У нас був рік для регулярних тренувань і підготовки до чемпіонату. Навчально-тренувальний процес будувався на постійних заняттях, повторені вивченого. Основними цілями були надолужити втрачений час і вивести команду на новий рівень. Не можу сказати, що всі завдання були виконані, але наразі ми з кожними змаганнями стаємо сильнішими, вчимося на власних помилках.
– Порівняно із заявкою команди цього віку на сезон 2021/22 склад Ізмаїльської ДЮСШ суттєво змінився. У ньому лишилась одна Поліна Плотникова. Всі інші дівчата виїхали за кордон? З чим це пов’язано?
– Так, дійсно, склад команди оновився. У сезоні 2021/22 ми тренувалися на базі КЗПО «Спортивно-оздоровчий центр». Наприкінці 2021 року відбулася реорганізація, та СОЦ перестав існувати. Тренерський склад приєднався до Ізмаїльської ДЮСШ. Незабаром почалася війна: діти виїхали за кордон, спортивно-тренувальний процес був призупинений. На жаль, цього року не вдалося зібрати команду, яка заявлялася на сезон 2021/22. Зараз у нашому складі є дівчата, які займаються баскетболом навіть менше ніж рік. Навесні 2024 року ми втратили Анастасію Капітонову 2011 р.н., яка отримала травму коліна. Через це гравчиня не змогла допомогти нам у матчах ВЮБЛ. Юна баскетболістка має 5-річний досвід занять баскетболом.
Від початку війни до баскетбольної секції доєдналися переселенки та діти з тимчасово окупованих територій. Олександра Пручковська з Миколаєва та Маргарита Кливенок із Луганська поповнили склад команди. Я хочу, щоб діти менше переживали через події в країні, а могли зосередитися на улюбленій справі та власному розвитку. Наразі в нас дружній колектив, всі привітні та без проблем приймають потенційних нових гравчинь у колектив.
– Ключовими баскетболістками вашої команди є дві захисниці – згадана Плотникова й Анастасія Грекова. В який баскетбол граєте? На яких ігрових принципах будуються ваш напад і захист?
– Наша команда фокусується на розумному баскетболі. Перш за все я навчаю дівчат думати на паркеті, спілкуватися між собою, баченню майданчика. Поліна Плотникова – це вже досвідчена баскетболістка, Анастасія Грекова – займається лише рік, але вже має чудові успіхи. Напад будується через цих двох гравчинь. Через те, що вони обидві розігруючі захисниці, то повинні давати вказівки партнеркам під час гри. Напад ґрунтується на трьох основних принципах – це швидкий темп, комбінаційна гра й активне використання простору.
Захист будуємо на принципах персонального пресингу. Анастасія та Поліна – також ключові гравчині, які організовують захист і підтримують його цілісність. Це в них виходить завдяки фізичній силі, навичкам і здатності «читати» гру. Але мені дуже важливо, щоб кожна підопічна чітко розуміла свою роль і була готова швидко «перемикатися» та допомагати партнеркам.
– Які в команди цілі й завдання на сезон?
– З огляду на результати попередніх ігор, де наша команда поки що не здобула перемог, ми формуємо реалістичні цілі, орієнтовані на стабільний прогрес і виправлення помилок. Майже весь склад команди (крім Плотникової) перший раз бере участь у змаганнях такого рівня. Дівчата дуже хотіли спробувати, як це грати в чемпіонаті України. Раніше брали участь лише в місцевих і регіональних змаганнях: першості Одеської області, контрольні зустрічі, змагання з нагоди свят, памʼятні турніри в Ізмаїлі й Одесі та інші.
Стосовно основних цілей на ВЮБЛ 2024/25, по-перше, ми прагнемо досягти більшої взаємодії на майданчику, щоб гравчині розуміли одна одну, своєчасно підстрахували та ефективніше діяли як у нападі, так і в захисті. По-друге, ми фокусуємося на детальному аналізі невдалих моментів у кожній грі. Це дозволяє визначити свої слабкі сторони та помилки, працювати над їх виправленням. А ще, попри труднощі, ми хочемо зберегти командний дух і позитивну атмосферу в колективі. Це допомагає не втрачати мотивацію та рухатися далі, навіть коли результати не виправдовують очікувань.
– Як давно тренуєте? З якими віковими групами в ДЮСШ ще працюєте? У ваших групах лише дівчата, чи є й хлопці?
– Я працюю тренеркою-викладачкою баскетбольної секції вже шостий рік. Крім дівчат 2010-2011 років народження посилено треную також дівчаток 2012 р.н. і молодше. Усього в мене три групи дівчат: 2010-2011 р.н., 2012-2013 р.н. і 2014 р.н. та молодше. Наймолодша спортсменка, яка наразі займається в моїй секції, – 2017 року народження. Її звуть Марія Мераджи.
Хлопців наразі не готую. Проте мала досвід у 2022 році, коли працювала з хлопцями 2011 р.н. і молодше. Пів року я проводила тренування в групі, яку відвідували і дівчата, і хлопці... Зараз займаюся тільки з дівчатами.
– Згадайте період, коли грали в баскетбол. Розкажіть за свою кар’єру гравчині. В яких змаганнях брали участь? Хто був першим тренером?
– Так, памʼятаю як сама грала в баскетбол. Зараз теж шукаю можливості зіграти, вдосконалити навички, згадати минулі часи. Займатися баскетболом я почала у звичайній середній школі, коли навчалась у 5 класі. Це був шкільний гурток. Там мене тренувала Ірина Дмитрівна Ковтун. Наразі вона працює завучем ДЮСШ. У ті часи тренерка мене мотивувала займатися, вчила основним елементам гри. Так я тренувалася близько року, можливо трішки більше. Потім до нашої шкільної секції завітав директор «Спортивно-оздоровчого центру», Заслужений тренер України з баскетболу Валентин Васильович Поляков. Він запропонував мені тренуватися на базі СОЦу. Я була згодна, але залишалося спитати дозволу в батьків. Після розмови тренера з мамою мені дозволили відвідувати його заняття.
Змагання були часто. Ми брали участь у першостях Одеської області, памʼятних турнірах в Одесі, міжнародних турнірах, які проходили в Ізмаїлі. Грали дружні зустрічі в Рені, Кілії, Білгород-Дністровському, Одесі, Фастові. У 2017 році мені запропонували виступати на районних змаганнях за команду з Кам'янки. З того часу я її єдина «легіонерка».
– У вашій родині більше ніхто не пов’язаний зі спортом. Чому обрали професію тренерки? Де здобували освіту? Як цей ваш вибір сприйняли члени сім’ї?
– Дійсно в моїй родині більше ніхто наразі не повʼязаний зі спортом. Це був особисто мій вибір. У 2018 році виповнилося шість років, як займалася баскетболом. Я собі не бачила іншого варіанту для професії. Мені подобалися баскетбол, активний спосіб життя, результативність, позитивні емоції від занять. Зазначу, що зараз нічого не змінилось. Тому вступила до Ізмаїльського державного гуманітарного університету на спеціальність «Фізична культура та спорт: тренерсько-викладацька діяльність». У 2022 році закінчила його з відзнакою. До речі, документи подавала в один університет та всього на дві спеціальності. Я була впевнена, що вступлю, і що мені треба навчатися саме на тренерку.
Далі вступила на навчання в магістратуру київського Національного університету фізичного виховання і спорту України за спеціальністю «Фізична культура та спорт». У 2024 році отримала диплом магістра також із відзнакою. Тепер розглядаю можливість вступу в аспірантуру цього університету. Поки не буду загадувати. Якщо вступлю, то буду безмежно рада. Батьки мене підтримують, радіють успіхам. Насправді мама пишається тим, що всього, чого хочу, досягаю сама. А я вдячна своїм батькам за теплі слова, щирість, підтримку в досягненні подальших цілей.
– Стало відомо, що минулого року ви отримали травму коліна. Це трапилося на роботі? Ви вже відновилися, чи ще дошкуляє пошкодження?
– У 2023 році, на початку літа, я отримала травму. За весь час занять баскетболом ніколи не було серйозних травм. А тут випадково травмувала коліно, коли грала у стрітбол. МРТ показала, що розірвана ПХЗ (передня хрестоподібна звʼязка). Уже наприкінці червня мене прооперували, зробили рефіксацію ПХЗ у столичному Інституті травматології та ортопедії. Після операції ходила на милицях трохи більше ніж місяць. Далі була реабілітація, заново вчилася наступати на ногу, ходити, тримати рівновагу. Реабілітацію також проходила в Києві.
Наразі роблю вправи на ногу, продовжую відновлюватись. Але вже настав той період, коли можна повноцінно займатися фізичною активністю. Я рада, що нарешті можу повноцінно показувати вправи дітям, бігати й активно проводити час. Після такого досвіду почала ще ретельніше слідкувати за екіпіровкою та безпекою під час тренувань із баскетболу.
