Баскетболіст БК Рівне з Вищої ліги Олексій Адедиран поспілкувався з журналістами телеканалу ITV media group.
У час розмови, 12 березня, Олексій перебував в Одесі. Він саме посадив на потяг дружину та доньку, кінцевий маршрут яких Польща. Сім’ю баскетболіст вивіз із Миколаєва.
- Як ти опинився в Одесі?
- Кілька годин тому я відправив свою сім’ю у Львів. Далі вони мають дістатися до Польщі. Тому що у Миколаєві вчора (11 березня - прим. ред) був дуже сильний обстріл. Це було 500-600 метрів від нашої квартири. Ніч була… Це була не ніч, це було маленьке пекло. Я, як чоловік, більш менш це пережив, але дружина і донька… вони дуже налякані. Там хтось зачинив двері, вони стрибають. Донька кричить “коли закінчиться війна”. Тому я так вирішив. Вони не хотіли без мене їхати, але я змусив.
- Яка ситуація на одеському вокзалі?
- Дуже багато людей. Будуть їхати по дві, три, чотири людини на одному сидінні. Стоячих не буде. Пускають лише жінок, дітей, підлітків до 18 років. Дуже на це все важко дивитися і не віриться, що це реально відбувається.
- Яка ситуація у Миколаєві?
- У Миколаєві періодично стріляють, але стріляють по околицях. Але вчора, це вже другий раз, стріляли по мирному населенню. Біля мене кілька машин вибухнули, ресторан підірвали, де ми святкували День народження нашого друга, влучили по житлових будинках, у двір. Одна ракета прилетіла у лікарню, куди ми водили доньку. Одна прилетіла у школу, куди ми ходили, спілкувалися із дітьми, тренували. Це все мирні люди. Жодних військових баз там немає. Це простий двір, куди вони стріляли.
Читайте: Баскетбольні тренування в Україні. До яких тренувальних таборів можна приєднатися на заході України
- Чи є російські військові у самому Миколаєві? Чи стріляють ракетами з-за міста?
- Їх тут немає. У нас тут багато блокпостів. Усе перевіряється на блокпостах. І це добре, бо були моменти, коли ці орки переодягалися у цивільне і намагалися прорватися. Був навіть такий випадок, що під Миколаєвом спіймали одного українця, який продавав інформацію. Говорив, що, де, коли. Бійці його не пошкодували. Вони його вбили на місці.
- Чи часто у вас лунають повітряні тривоги?
- Минулої ночі чотири рази спускалися у бомбосховище. Там сиділи по 30-40 хвилин, доки все не затихало. Вони просто стріляють аби стріляти. Цивільні, не цивільні, діти, школи, лікарні - будь-що.
- Чим ти займаєшся у Миколаєві?
- Я волонтерю. Ми годуємо наших бійців. Розвозимо сніданки і обіди. Коли я їхав із Польщі, робив це через Рівне, то мою машину повністю запакували гуманітарною допомогою - їжею, медикаментами. Їхав я з Рівного до Миколаєва два дні. Зараз тут допомагаю чим можу. 99% це розвезення їжі. Ми о шостій ранку починаємо доставку, потім усе забираємо і так само із обідом. Це кожного дня. Це як моя робота зараз, як допомога у цей час. Воювати мене не взяли, бо я високий для окопів. Я реально хотів. Дружина була проти, але я хотів. Мені сказали - ні. В нас у черзі багато людей біля військоматів, але поки що багатьом відмовляють. У них, як у баскетболі, наприклад. Є 5 людей, які добре зіграні і грають. Така ж ситуація тут у нас. У військових є взаєморозуміння і вони не хочуть нікого з нових, бо справляються. Орків немає навколо Миколаєва. Тільки ракети, які, швидше за все, летять із Херсону десь.
- Поясни свою позицію. Чому ти готовий воювати і не тікаєш?
- Моя позиція проста. Я, як дорослий чоловік, забов’язаний захищати у першу чергу сім’ю. Ми, усі чоловіки, забов’язані це робити. Якщо мене не беруть воювати, то мені совість не дозволяє сидіти вдома - вкритися, закритися. Страшно? Так, страшно, але краще страшно, ніж потім мене буде мучити совість. Якщо я не можу допомогти зі зброєю, бо мені кажуть, що я не готовий, не навчений. То я готовий допомагати, як волонтер.
- Ти російськомовний. Одна із тез російської пропаганди полягає у тому, що тут притискають російськомовне населення. Ти багато часу провів у Рівному. Чи були якісь конфлікти через мову?
- Ніколи у мене не було проблем із мовою .У команді мене підтримували. Вони мене вчили, підказували. У магазинах, ресторанах, кафе ніколи не було ніяких конфліктів через мою російську.
- У тебе є знайомі у росії. Ти із ними спілкувався після початку повномасштабного вторгнення? Що кажуть?
- У мене багато знайомих залишилося в росії. Навіть моя рідна мама, на жаль, коли все розпочалося, то вона не вірила у це. Вона мені не вірила. Вона не вірили дружині. Те, що там показують і те, що тут відбувається … вони дійсно як зомбі. Їм показують 99,9% неправди. І через це вони так себе поводять. Можливо, якби вони знали правду, бачили, що відбувається - як помирають дорослі, діти, те, що я своїми очима бачу, то може там народ вів себе інакше. Поки що ця неправда у них в голові і я, думаю, вони не змінять своєї думки доти, доки уся правда не вийде на зовні. А рано чи пізно усе таємне стане відомим.
