Олена Вергун: баскетбол не стоїть на місці

 

- Перед початком сезону у мене були пропозиції. Та сама Елеонора Чек мені пропонувала грати, але за сімейними обставинами я не могла розпочати з ними сезон і тоді відмовилася. Але коли мої сімейні питання налагодилися, я вирішила поновити кар’єру. Запитала, хто хотів би мене бачити у своїй команді. Дехто побоявся через вік, але я вирішила не випробовувати долю і перевіряти на міць свої нерви, набрала Елеонору Чек, сказала: Я готова, якщо тобі ще потрібна. Вона відповіла: Так, Лєна, звісно. Давидов (головний тренер Таврійської Зірки – ред.) теж хотів, щоб я грала у його команді, але оскільки я з Чек вже домовлялася, зупинилася на варіанті з ХАІ. Хоча з Олексієм два роки тому я грала за Херсон, а перед цим за Регіну-Бар грала у вищій лізі. Так і відбулося моє повернення, а так я 6 років вже перебуваю у ветеранському русі, на ходу, як кажуть, ми регулярно виграємо.

 

 

- Ледіс Легіон. Двічі у віковій категорії 30+ і 35+ ми були чемпіонками світу. Чемпіонками світової ліги у категорії 30+ і цього року в Італії ми теж стали чемпіонками світу, я вже була в своїй категорії 45+. 

 

- Відверто кажучи, порівняно з європейським баскетболом ми відстаємо. Чимало пробілов є. Начеб-то і є гравці, але мені здається, у багатьох нема школи. Багато хто не розуміє елементарних речей. Це я взагалі кажу, не кажу конкретно про вою команду, за яку грала. Люди багато чого не розуміють, і у нападі, і у захисті. Навіть ті команди, що на ходу, які грають за призові місця – там теж є свої нюанси. Я, чесно, не розумію деяких гравців – чому вони і досі ще перебувають тут. Мені здається, кожний гравець прагне вдосконалюватися, зростати. Багато хто їде за кордон, але деякі залишаються тут. Вони деградують тут, між нами кажучи. Рівень слабкий.

 

 

- Можливо нам треба якихось авторитетних тренерів запрошувати, які б могли нашим тренерам, дитячих і дорослих команд, щось пояснювати. Треба змінювати щось у системі. Безумовно, я бачу, що Федерація Баскетболу України намагається розвивати жіночий баскетбол. Але система у тренувальному плані, мені здається, має бути єдиною. Бо одні тренери дають одне, інші – інше. І коли діти зустрічаються у збірних, і я спілкувалася з дівчатами, бо і цього року, і позаминулого, я була тренером 3х3, все одно ці дівчата з 5х5. І бачу, що коли гравці потрапляють з різних команд в один колектив, к іншому тренеру, вони не розуміють, що від них вимагають. За кордоном по-іншому. Я просто знаю, у мене подруга тренер і клуба, і збірної. У них якось більше ця система поширюється на всіх. Так у країнах Балтії все за однією системою працюють – і дитячі тренери, і тренери збірних. Тоді гравці, які потрапляють до збірних, розуміють, що від них хочуть. А тут доводиться окрім того, що фізичну підготовку їм піднімати, а на це, як правило часу нема, ще й тактично з ними доводиться займатися. І психологічно. А осягнути неосяжне неможливо за короткий термін. Але це моя думка. Бо ж я не тренер, я гравець. Але ж ви розумієте, баскетбол – рухається вперед. У нас було одне, зараз по тактиці мені також доводилося перебудовуватися, бо захисні дії дещо змінюються. Я не завжди встигала перебудуватися, хоч і намагалася. Але баскетбол не стоїть на місці. У нас була одна тактика, зараз – інша. Хоча швидкий прорив ніхто не відміняв, але тим не менш люди не біжать. Хоча я закликала, просила: я можу дати дальню передачу, ви біжіть! Люди добігають до середини майданчика і зупиняються. Нема цього. А це найелементарніше – як швидкий м’яч заробити – це втекти у швидкий прорив. Чим ми і вигравали і чемпіонат Європи, і чемпіонат СРСР. Бо ми бігли, ми фізично були готові! Ми готові були пресингувати. А зараз люди не готові, вони фізично слабкі. Вони не можуть довго пресингувати, вони навіть напевно не знають, як правильно пресингувати. Нема системи, за якою б тренувалися, готувалися, щоб діти приходили до збірної і робили одне й те саме. А не одному пояснюєш, а інший стоїть з квадратними очима. Дивиться на тебе і е розуміє, про що ти йому говориш. Тому і важко тренерам збірних. За невеликий термін усе це налагодити. Це має йти з ДЮСШ, а для цього має бути одна система, за якою працюють усі тренери. Але це моя точка зору. 

 

 

- Була нарада тренерів суперліги і вищої ліги, на якій я була присутньою, і Михайло Бродський тоді сказав, що планують ввести вікове обмеження – допускається один гравець 35-річного віку. Але я спілкувалася з генеральним секретарем ФБУ Володимиром Драбіковським, сказала йому: чим я вам заважаю? (посміхається – ред.). Тому якщо допустять, усе можливо. Якщо здоров’я дозволятиме. Бо самі розумієте, безслідно усе не відбувається, у мене є травми, але я фізичної форми не втрачаю, тренуюся 4-5 разів на тиждень, я граю, я з хлопцями тренуюся, у ветеранських турнірах виступаю, відтак я постійно перебуваю у фізичній формі. Я вважаю, для свого віку у гарних кондиціях. Якщо буде можливість, і мене якась команда захоче бачити – чому б і ні?

 

- Якщо я комусь буду потрібна, чому б і ні. Я готова. 

 

- Цекова з нами до речі зараз їде на чемпіонат Європи, серед ветеранів, до Марібору.

 

 

- Скажу чесно, тоді було дуже важко. Повірте мені. Якби мені було 20 чи 25 років, як дівчатам зараз, і проти мене вийшла така жінка, не хочу на себе наговорювати, повірте мені, я б її на одній нозі обіграла б. У такій фізичній формі я була. Я б у ній суперника не бачила. Так, вона б могла десь взяти досвідом, хитрістю. Але фізичні дані? Я думаю, я б їй не поступилася, повірте мені. 

 

- Ви розумієте, я нічого проти не маю. Там зібрані найкращі гравці, які є в Україні. Будемо відвертими. Так, у якийсь момент, коли Рівне посилилося, Бердянськ посилився, Одеса… Щоправда, ІнтерХім – єдина команда, у якій свої люди грають, саме свої. А інші команди вони по 50 по 60 очок обігрують. Скажіть будь-ласка, ім. дуже цікаво грати? Це не деградація? Так, з Одесою їм цікаво – там люди сильні, десь може Рівне, Чайка. А решта команд? Ви ж розумієте, у чемпіонаті у них чотири гри з тими, чотири з тими, а решта часу ? В інших країнах люди грають з такими командами, як Одеса, нехай Рівне, Бердянськ, плюс-мінус, вони грають увесь сезон. То в Україні люди грають лічені ігри серйозно, де вони викладаються, де їм треба трохи попрацювати, побігати, докласти зусиль. Ви не погоджуєтеся зі мною?

 

- Коли у нас був чемпіонат СРСР, у нас кожна гра така була. У нас на кожну гру команда виходила – як на останній бій. Бо кожна команда мала кваліфікованих гравців, які були представлені у збірних. І з кожною командою доводилося битися. У нас не було по 50-60 очок, що ми якусь команду розривали постійно. Тому я і кажу, що якоюсь мірою у них деградація, вони не зростають, як спортсменки. У нас невисокий, я не кажу, що у нас ніякий баскетбол, але не високий рівень. Ось взяти людей, які приїздять у збірну з-за кордону – ту саму Бовикіну (після одруження Удоденко – ред.). Ви бачите, на якому вона рівні? Ну хто у нас зможе на рівних діяти з нею? Ну, я Аліну (Ягупову – ред.) не беру, це індивідуум особливий, а решта? Якщо вони ще сезон-два пограють у такому колективі… Да, це прекрасно, але решті команд? Решті команд є чого прагнути, вони на них ростуть. Але я не впевнена, що ростуть ці дівчата, обіграючи суперниць по 50-60 очок, вони просто бігають і посміхаються. Це коли я з ветеранами граю, я просто їх… для мене вони взагалі «не існують». Я бігаю, посміхаюся, мені не цікаво з ними грати. Навіть я грала у категорії 30+, є люди з якими не цікаво у протистояннях, хоча вони молодші за мене, але слабші. Не такий рівень. Так і тут я не впевнена, що дівчатам цікаво, я про це кажу. А якщо рік, два вони ще побудуть, я навіть не знаю, що буде з ними.

 

 

- Я так не вважаю. Подивіться на прізвища гравців, які грають у її складі. Де вони грають? В Україні? У сильних чемпіонатах. Ви ж розумієте, гравцю треба зростати, підвищувати свій рівень. Якщо я слабша, а ви сильніший? Якщо я гратиму проти вас, я буду рости, а ви – ні. Як ви будете вдосконалюватися, якщо я слабкий гравець і ви мене на одній нозі обігруєте? Ось і все. Їм потрібно, щоб у них постійно була конкуренція. Коли це буде, тоді і вони зростатимуть. Але може їм цікаво усіх обігрувати, але тоді на місці тупцюватимуть. 

 

 

- Думаю, так. А хтось сподівався, що ми станемо чемпіонками Європи у 95-му? Я не впевнена, що коли ми їхали, хтось на нас робив ставку, що ми здобудемо титул? Так, ми грали, був гарний склад, кістяк команди. Але інші країни також були дуже сильні – Італія, Іспанія, Словенія, Словаччина, Румунія, Росія. Так само і тут – головне робота, підхід, підбір гравців, правильно налагодити тренувальний процес. Але це вже тренерам вирішувати. А склад гарний. Усі шанси у них є. Це вже як вони фізично і психологічно будуть готові. Для успішного виступу потрібна гарна фізична форма.

 

 

- На це не треба кивати, що він вирівняє. Кожний гравець, якщо їде до збірної, має перебувати у гарній фізичній формі. Бо тренер протягом тижня-двох не зможе йому дати ту фізичну форму, яку він набирає роками. Гравець протягом сезону має тримати себе у фізичній формі, щоб він міг витримувати навантаження, 20-30 хвилин перебувати у грі. А не сказали пресингуй, він двічі пробіг, язик на плечі і його вже треба міняти. Бо тоді вже голова не тямить, він вже тоді не знає, куди передачу віддати. Так, тренер може їх тактично побудувати, організувати гру, дії у захисті, а фізична підготовка і кидкова – це все залежить від гравця, у якій формі він приїде у збірну, як буде протягом сезону готувати себе до цього. Тому тут гравці мають підійти серйозно до того моменту, що вони їдуть захищати честь України, і їм потрібно постійно себе готувати. Це важко, але усе можливо.