Найтитулованішою гравчинею дебютанта жіночої Суперліги БК Прометей в майбутньому сезоні буде розігруюча Ольга Дубровіна. Ольга - дворазова чемпіонка України, достатньо пограла за кордоном, і рідко який сезон, що в Болгарії, що в Казахстані обходився для неї без якоїсь індивідуальної нагороди. Про свою кар'єру і очікування від майбутнього сезону Ольга розповіла в інтерв'ю клубній прес-службі.
Читайте: У жіночого Прометея потужне поповнення
- Ольго, кілька років тому в одному зі своїх інтерв'ю ви говорили, що для зростання будь-якого баскетболіста необхідно, щоб він постійно ставив перед самим собою певні цілі. Які вони зараз у вас і наскільки співзвучні цілям "Прометея", вашої нової команди?
- Я людина, яка не любить програвати. Або ти перший, або взагалі навіщо займатися баскетболом? Перед підписанням контракту я розмовляла з тренерським штабом "Прометея". І Кирило Вадимович, і Вікторія Юріївна Большакови виростили мене, дали дорогу в спортивне життя, в Європу. За це я б хотіла сказати спасибі і своїм першим тренерам Геннадію Володимировичу Козаченко, Володимиру Миколайовичу Ткаченко, яких на жаль вже немає на світі. В команду майстрів дніпропетровської "Сталі" мене привів Сергій Васильович Безденежних - всі перераховані мною наставники внесли величезний вклад в моє становлення як баскетболістки, гравця з великим досвідом гри за європейські клуби.
Зараз я знаю, чого хочуть Вікторія Юріївна та Кирило Вадимович і який для цього нелегкий шлях належить пройти. Зваживши всі "за" і "проти", поспілкувшись зі своєю родиною, перш за все своїм чоловіком, вирішила, що все-таки піду на ці жертви (посміхається), щоб мої і "Прометея" цілі спiвпали і ми виконали поставлені на майбутній сезон завдання.
- Повернення до збірної України належить до ваших найближчих цілей?
- Я не можу сказати, що не хочу знову зіграти за збірну (посміхається). Я виступала за неї iнодi всупереч різним скандалам або якимось пліткам. Ніколи я не відмовлялася виступати за свою країну! Якщо наставник збірної України висловить бажання бачити мене в команді, звісно, я буду приїжджати в збірну. Та поки він нічого не говорить, почнемо з "Прометея"! (сміється)
- Наскільки несподіваною для вас стала не стільки сама пропозиція "Прометея", скільки те, що в Кам'янському взагалі з'явилася нова точка на жіночій баскетбольній мапі України?
- Ви знаєте, абсолютно не стало, особливо з урахуванням європейського досвіду. Всі знають, що в світі спорт номер один - це футбол, який передбачає божевільні фінансові витрати і високу глядацьку відвідуваність, яку легше збирати в великих містах. А от практика створення відмінного спортивного продукту в менш популярних видах спорту саме в невеликих містах, в Європі дуже широко поширена. У світлі цього величезної поваги заслуговує Володимир Михайлович Дубинський за створення спортивного клубу "Прометей" в цілому, і жіночої баскетбольної команди зокрема. У таких містах як Кам'янське, є великий сенс розвивати ті ж баскетбол і волейбол!
- Перед приїздом в Україну якою інформацією володіли про стан жіночого баскетболу в країні?
- У мене дуже багато подруг, знайомих, з якими ми виросли, причому деякі дівчата вже стали тренерами. Зараз пішов гарний розвиток. Видно, що Федерація багато працює в цьому напрямку. З'являються нові баскетбольні центри. Коли я грала, команд із Західної України не було взагалі, ми далі Києва не їздили. Зараз же команди Суперліги є у всіх регіонах країни! Це дуже хороша робота Федерації, яка підключає всі свої свої зв'язки, використовує всі можливості для популяризації баскетболу. Плюс відмінна медійна компанія: телебачення, інтернет - все це баскетболу йде тільки на користь. Молодь, діти будуть знаходити собі кумирів і починати після цього займатися баскетболом.
- Ви вже згадали нового наставника "Прометея" Вікторію Большакову. Багато хто говорить, що вона в житті дуже скромна людина, але в той же час суворий і десь навіть жорсткий наставник. Ви це можете підтвердити?
- Так, абсолютно. Я вам навіть більше скажу: вона більш безжальна, ніж Кирило Вадимович, який може дати якусь поблажку, тренер-машина, тому нас чекає нелегкий шлях! (Сміється) Але сміх сміхом, а якщо завдання поставленi, люди повинні їx виконувати. А Вікторія Юріївна та Кирило Вадимович допоможуть в цьому. Вони - божевільні професіонали у всьому! Це стосується будь-яких дрібниць аж до того, що ти повинен знати о котрiй годинi необхiдно прокинутися, як правильно харчуватися. І вони знають і чітко уявляють, що необхідно для досягнення результату! У них до тебе ніяких питань не буде, якщо виконувати свою роботу на сто відсотків.
Скажу, що зараз, якби мені надійшла якась інша пропозиції, можливо, я б і не погодилася. Але зараз я їду до професіоналів з великої літери! Кирило Вадимович і Вікторія Юріївна навіть умовили мого чоловіка, який був проти. Чоловікові набридло моє спортивне життя, але Кирило Вадимович вміє вмовляти, а Вікторія Юріївна - тим більше! (Сміється)
- Робота з Кирилом Вадимовичем і Вікторією Юріївною відноситься до дніпропетровського етапу вашої кар'єри. Той час зараз згадується з ностальгією?
- Дніпропетровський період починався зі "Сталі", куди мене привів Сергій Васильович Безденежних. Кирило Вадимович на його місце прийшов дещо пізніше. Ви маєте рацію, тоді в "Дніпрі" були пережиті божевільні емоції, особливо коли ми вперше стали чемпіонами, і зараз це все згадується з ностальгією. Причому кістяк тоді складався з дівчаток, яким було 18-20 рокiв. По суті, досвідченими гравцями були тільки Ольга Ляшкова та Юлія Яхіна, зараз Агапова.
- Який найяскравіший період кар'єри виділили б?
- Якраз в "Дніпрі". Чемпіонський сезон 2006/2007 був піком тієї команди, коли воєдино злилися всі необхідні для перемоги чинники. Гарний період був коли з казахстанської "Астаною Тайгерс" грала в Східно-Європейській Баскетбольній Лізi. Тоді мене визнали одним з гравців символічної першої п'ятірки ліги. Приємна кожна нагорода, тому що завжди ти працюєш заради чогось. Але якщо ти не отримав якийсь індивідуальний приз, а у команди є медалі, це все одно чудово! Який сенс отримати десять індивідуальних нагород, але команда при цьому весь час буде останньою?! Тебе навіть нiхто нікуди просто не продасть, бо коли купують гравця, дивляться на результати його команди. Мені приємніше збирати медалі, а не індивідуальні призи.
- Ольго, ви пограли відразу за кілька болгарських клубів. Болгарія стала для вас другою домівкою?
- Так, я чотири сезони відіграла в Болгарії. Мешкаю там вже сім років у другому за чисельністю населення місті Пловдив. Без проблем володію болгарською мовою. Без цього дуже складно було б працювати в минулому році дитячим тренером. Іноді вже і якісь російські слова забуваю, або, наприклад, те, що наш стверджувальний кивок голови зверху вниз у болгар означає заперечення і навпаки. (Сміється).
- За менталітетом болгари і українці схожі?
- Звісно. Слов'яни, напевно, всi в чомусь схожі. Є відмінності в мові, кухні, якихось звичаях, але всі ми - православні християни. Це не відмінності, наприклад, між нами і американцями.
- Як вам дався карантин з маленькою донькою?
- Ми в Пловдиві живемо в квартирі, а ось батьки чоловіка - в своєму будинку в десяти кілометрах від міста. Весь карантин ми були там, тому цей час пройшов якось непомітно для нас. Зараз, як і в Україні, багато що увійшло в звичний ритм. Також як і у нас, рішення людей надягати маски чи ні в різних ситуаціях, залежить від їх самосвідомості.
- На вашому акаунті в Інстаграмм дуже багато фото дитячих іграшок. Скажіть будь ласка, це ваші роботи?
- Так, це мої роботи. В'яжу я досить давно. А от саме іграшки в техніці амігурумі буквально два роки. Все почалося з декрету, коли було нічим зайнятися. А потім, знайомі, подруги, їх знайомі і так і сталося.
- Не дивлячись на те, що ви вже досвідчений гравець, чи присутній зараз перед початком підготовчої роботи до сезону з новою командою якесь хвилювання?
- Є трохи просто тому, що я вже довго не грала в Україні. Дуже цікаво попрацювати разом з молоддю. Ось, наприклад, з Вікою Кондусь ми разом грали в Кіровограді коли їй було всього лише 16 років. Цікаво те, що я зараз буду найстаршим за віком гравцем команди, у мене такого ніколи ще не було. Вважаю, що попереду - цікавий період життя! Думаю, що все у нас буде добре!
