Вихованка СДЮСШОР № 2, а нині тренер ІнтерХіма-СДЮСШОР ім Літвака Б.Д. Ірина Щипакіна в інтерв’ю Вечірній Одесі прокоментувала виступ команди в сезоні
- Як ви оцінюєте виступ команди? — із цього питання розпочалася наша бесіда, присвячена підсумкам сезону.
- Друге місце - це, звичайно, результат. Але ми прагнули чемпіонства. Далася взнаки напружена обстановка в перші дні масштабного вторгнення російських окупантів. Невизначеність, повітряні тривоги, страх за життя дітей… Загалом, поки ми повноцінно увійшли до тренувального процесу, час минув. Якби ми з Франківськом -Прикарпаття грали наприкінці сезону, можливо, підсумки турніру були б іншими. А так поступилися їм двічі на їхньому майданчику, ці поразки і стали вирішальними у розподілі місць. Але головне – чемпіонат відбувся! Дякую Збройним Силам України за те, що дали можливість спортсменам грати, тренуватись, удосконалюватись.
— У складі срібного призера багато молодих, є кому вдосконалюватись.
— Так, молодь добре себе виявила. Достатньо ігрового часу отримали Гармаш Анастасія, Ласточкіна Софія, Глухова Антоніна. Їхні успіхи — заслуга всіх тренерів, які доклали руку до їхнього виховання. Зокрема — Лідії Вікторівни Канцлер, яка багато працювала з молодими. Хотілося б більше часу дівчатам надати, але треба було вирішувати турнірні питання, та й досвідченим гравцям також не хотілося просиджувати на лаві запасних.
Рекорди сезону Жіночої ліги: перший в історії квадрупл-дабл та кращі показники за перехопленнями
— Вероніку Бакал та Дар'ю Зюзько до ветеранів теж не віднесеш…
— Так, вони тільки школу закінчують. Але обидві провели повноцінний сезон, навіть у стартовій п'ятірці на паркет виходили. Десь у них виходило, десь ні. Але бажання грати било через край. Це важливо, тим більше, не забуватимемо, що у них — випускний клас, треба думати про вступ до вишу.
— Ірино Вікторівно, ви вже почали розповідати про команду. Назвіть, будь ласка, всіх срібних призерів.
— Наша серединка — Аня Бакал, надійний гравець та людина. Велику практику отримали двадцятирічні Яна Самур та Ксенія Панькіна . Яна грала на позиції, що розігрує. Зазвичай у цьому амплуа виступають досвідченіші спортсменки. Потрібно ще дозріти, набратись навичок. Але Яна добре вчиться, здорово зіграла у матчах із Рівне, у яких вирішувалася доля медалей — срібні чи бронзові? Дуже результативно грала Ксенія. У майбутньому хочемо награвати її на позиції третього номера – треба зростати, треба вдосконалюватись. Загалом вона добре відіграла, багато часу отримувала.
Дуже допомогли Ніка Корінна та Олена Самбурська з Миколаєва. Олена – досвідчений гравець, член національної збірної, за кордоном виступала. Ніка до цього грала у Першій лізі. Має хороші дані, гарний кидок. Але в її вихованні як баскетболістки є недогляди, вона може краще діяти. На початку їй було важко, але під кінець чемпіонату вона почала більше себе проявляти.
У передній лінії зібрані ветерани. Що сказати про них? Вони багато років у команді, вони наша опора, я їх усіх люблю. Діана Бондарюк двох хлопчаків народила. У перший клас уже пішли і в нашу СДЮСШОР, звісно. Уявляєте скільки турбот, а вона все встигає, молодець. Капітан команди Світлана Колібабчук паралельно з матчами та тренуваннями працює вчителем фізкультури. Женя Мбайє зовсім молоденька, враховуючи її амплуа центрової. Вона за підсумками турніру здобула спеціальний приз Найкращому центровому чемпіонату. Для неї це перший такий титул. Сподіваюся, що в майбутньому вона захоче досягти більшого. Усі ігри дівчата провели досить рівно. Іноді проти слабких суперників я їх навіть не випускала, даючи більше ігрового часу молодим.
Ще хочу сказати про Юліану Мельник. Вона – вихованка нашої школи. Для підтримки форми тренувалася із ветеранами. Але коли у нас при комплектації колективу не вистачало гравців для повноцінного тренувального процесу, повернулася до команди та дуже нам допомогла.
Катерина Іванівна Глухова у перші дні війни перебувала з дітьми у Латвії. Потім повернулася і почала працювати. Минулого сезону вона тренувала команду Вищої ліги, а зараз також тренує молодих дівчат 2012-2014 років народження. Лідія Вікторівна Канцлер, про яку вже говорила, багато часу приділяє молоді — має два віки: 2008-й і 2010-й роки. На жаль, зараз немає з нами Людмили Степанівни Іус , вона знаходиться в іншій країні. Як і Юлія Володимирівна Гладченко. Поза Одесою виховує зовсім маленьких Олександра Колібабчук , у неї добре виходить.
- Бачу, у вас ціла тренерська команда зібралася.
— Так, ми намагаємось один одного підтримувати. Виховуємо не лише гравців, а й тренерів. Бажаємо відродити переможні традиції школи, які заклав ще Борис Давидович Літвак. Одеситів завжди по-спортивному боялися, з повагою ставилися. Причому, де б ми не брали участь — у юнацькій лізі (ВЮБЛ), у Вищій, у Суперлізі. Одеський характер ні з яким іншим не сплутаєш.
— Ірино Вікторівно, ось ви кажете, хочемо відродити традиції, але ж ви їх уже відроджуєте, хіба я не правий?
- В якійсь мірі. Завжди треба ставити собі максимальну мету. Для цього ми маємо можливості, тому що постійно відчуваємо підтримку друзів і помічників. З усіх питань знаходимо розуміння у директора СДЮСШОР імені Бориса Літвака Сергія Олександровича Стразова . Увесь час поруч із командою президент благодійного фонду Підтримки дитячо-юнацького та жіночого баскетболу імені Йосифа Яковича Кесельмана Віктор Йосифович Ворожко. Ну, а Анатолій Семенович Редер це взагалі! Напевно, якісь зірки зійшлися і ми отримали такого друга та спонсора. Коли я була на святкуванні 30-річчя компанії ІнтерХім, то вкотре переконалася в тому, скільки робиться для захисників України, захисників Одеси. Величезна повага, низький уклін! А наша справа — захищати честь Одеси на спортивному майданчику, бути гідними імені ІнтерХім .
