Баскетбольний клуб «Львів-УАД» – один з трьох, що представляє Львів на всеукраїнському рівні. Команда досить молода, однак з амбіціями. Про історію становлення та актуальні завдання розповів успішний і цікавий співрозмовник – президент клубу Роман Городечний. Що цікаво, президент БК «Львів-УАД» також займається альпінізмом і у цьому році запланував підкорення найвищої гори світу – вершини Еверест.
- Романе, сьогодні у Вашому житті є баскетбольний клуб «Львів-УАД», де Ви є президентом клубу. Як Ви з’явилися у цьому проекті?
- У 2012 році теперішній директор команди Андрій Калічак розповів мені про команду академії друкарства, яка на той момент переживала не найкращі часи. У тому ж році мною, Андрієм та Леонідом Дербабою, який досі є тренером команди, було створено громадську організацію БК «Львів». Велику роль у становленні відіграла Українська академія друкарства: більшість баскетболістів є саме її студентами, з яких ми і намагаємось виростити професіоналів. На сьогодні БК «Львів» - структура, яка кожного місяця отримує певні кошти від моїх колег, знайомих із бізнесу. Хлопці, які є фанатами гри, виділяють на команду кошти, що зовсім не обтяжує їх фінансове становище. Також БК «Львів» вдячний за підтримку облдержадміністрації, зокрема Олегу Синютці. Ось нещодавно зробили йому футболку, яку, можливо, презентуємо на сьогоднішній День його народження.
- До Вашого приходу у БК «Львів» існувала команда Української академії друкарства.
- Так, вона брала участь у чемпіонаті міста. Організації фактично не було, як і самого розвитку. Баскетбольна команда – це не тільки гравці, а й ті, хто може організувати тренувальний процес, поїздки та ігри. При заснуванні клубу ми одразу розділили обов’язки, де я погодився працювати над залученням коштів та контактувати з різними структурами для розвитку. Теперішнє завдання клубу – підписання професійних контрактів з усіма гравцями, адже багатьох, навіть на мінімальну зарплату, переманюють в інші команди. Тепер разом з юристами заповнюємо цю прогалину.
- Яким чином формувався кістяк команди?
- Спочатку це був старий колектив, хлопці старші за 25 років. Для нашої команди це досить вікові гравці. В такому віці у багатьох уже є робота, сім’я і важко продовжувати виступи, віддаючи грі себе повністю. Одним з перших логічних кроків було омолодження складу. Було зроблено ставку на молодь, яка хоче грати і викладає усі сили. Чималу роль відіграла фігура Леоніда Дербаби – фахівця міжнародного класу. Він вміє пояснити, що баскетбол – не лише м’язи, а й голова. Не вмієш мислити, то й на майданчику у тебе нічого не вийде.
- Леонід Дербаба – досвідчений, але уже віковий тренер. Чи були думки замінити його на тренерській лаві, поставити того, хто зможе перейняти його досвід?
Думки були, адже розуміємо, що в його віці такі навантаження – це доволі складно. Відбувається постійний пошук кандидата, однак варто сказати, що з тренерськими кадрами у Львові надзвичайно сутужно. У зв’язку з цим запал Леоніда Івановича до тренерського ремесла вражає. Робота тримає його в строю, баскетбол – це його життя.
- Якими успіхами на аматорському рівні може похвалитися БК «Львів-УАД», відколи Ви команді почали допомагати?
- Ми кілька разів вигравали чемпіонат міста, були срібними та бронзовими призерами. Брали участь у Кубку Львівщини, де також ставали призерами. Уже декілька років беремо участь у турнірі «Friendship games» в Ізраїлі. Минулого року посіли друге місце, поступившись лише литовцям, які привезли команду дуже пристойного рівня. Одна з особливостей турніру – участь команд з країн, що ворогують. У перший рік нашої участі ми змагались із росіянами. У спілкуванні вони виявились абсолютно адекватними людьми, які розуміють сьогоднішню ситуацію. «Friendship games» – це ще й приємний бонус для хлопців, які до того за межі Львівської області не виїжджали, бо турнір також має і культурну програму. Цього року у червні також їдемо на змагання.
- Який рівень чемпіонату міста, де Ваша команда зараз лідирує? Що найголовніше для команди у Першій лізі України?
Зараз ми награємо молодих гравців віком від 17 до 22 років. Ті, хто демонструють хороший рівень на тренуванні, інколи розгублено працюють при глядачах. Завдань у Першій лізі поки не ставимо, адже відсіяли чимало гравців після минулого сезону. У чемпіонаті міста стоїть завдання бути першими. Наші головні конкуренти – «Віта-Агро». Чимало їхніх гравців виступали в минулому за нас. Їм не вистачає професіоналізму, оскільки майже повністю відсутній тренувальний процес. Молоді гравці, дивлячись на таке, втрачають мотивацію. Для більшості з них це – просто хобі.
- Чи може БК «Львів-УАД» стати професійною командою? Які для цього необхідні передумови?
- В Україні, на мою думку, є два види спорту, які фінансують на хорошому рівні: бокс і футбол. У нас є бажання додати баскетбол в цей список. Лише разом із цим появиться елемент шоу та комерціалізація. Сьогодні в країні є певні економічні проблеми, до цього потенційних спонсорів було куди більше. Проте Львів має великий потенціал для професійної команди. Ми готові до цього.
- У 2012 році Ви стали президентом команди. Скільки часу пішло на роздуми, мовляв, для чого Вам баскетбольний клуб?
- Я не зумів себе реалізувати в спорті, але зміг це зробити в бізнесі. Все ж хотів ближче бути до спорту. Кожен бізнес, на мою думку, має мати соціальну відповідальність. Донедавна регулярно займався баскетболом й сам, однак тепер тренувальний процес трохи перерваний підготовкою до мого чергового походу в гори. Баскетбол довелось вивести з тренувального графіку.
- Звідки у Вас захоплення альпінізмом?
В моєму житті він з’явився волею випадку. На відпочинку разом із товаришем, засновником групи «One life» для любителів активного відпочинку, посперечались. Він розказав про плани підкорення Кіліманджаро і сказав, що я не зможу піднятись на неї, бо не маю належної підготовки. Однак мені це вдалось. Висота гори – 5895 метрів. Найбільша моя вершина – Аконкагуа, майже сім кілометрів над рівнем моря (6962 м).
- Що наступне у планах? Підкорення восьмитисячника?
- Еверест…
- Як триває підготовка? Мабуть, не здивую, якщо скажу, що це фізично важко та водночас небезпечно.
- Дуже небезпечно, але це давня мрія. Варто розуміти, що ми не молодіємо, і після тридцяти організм починає працювати не на нашу користь. Як на мене, то зараз чи не найкращий час. У мене є тренер, який займається кожного дня зі мною. Намагаємось працювати в дворазовому режимі та з різноманітним спорядженням і групами м’язів. Підкорення плануємо після десятого травня. Це досить клопіткий і довгий процес. Головною проблемою є акліматизація в умовах розрідженого повітря. Наприклад, базовий табір знаходиться на висоті 5300 чи 5600 метрів. У моїх планах підкорення вершини, висота якої складає 8848 метрів.
- Скільки українців підкорювало цю вершину до Вас? Чим приваблюють Вас ці походи?
- Це приблизно тридцять людей. Разом із нами на гору йтиме Ірина Галай – перша жінка з України, кому підкорилась ця вершина світу. Ми йтимемо з кисневими балонами. Весь процес є дорогим, але цікавим, незважаючи на тривалість у два місяці. Всім тим, хто питає мене про доцільність таких речей, я відповідаю: «А Вам є що згадати за останні 10 років?»…
- Повернемось до баскетболу. Головою Львівської міської федерації баскетболу став Дмитро Крамар. Які зміни необхідно йому зробити, щоб про нього говорили, як про успішного керівника?
- Що таке, як на мене, баскетбол з точки зору менеджменту? Це – шоу, яке має залучити людей: вони залишатимуть гроші, які йтимуть на розвиток цього виду спорту. Дмитро Крамар – колишній професійний баскетболіст, дуже хороший менеджер та організатор. Думаю, він зможе залучити людей, організувати все для того, щоб баскетбол став цікавим загалу. Масовість спорту – запорука його фінансової стійкості.
- Як загалом оцінюєте рівень розвитку баскетболу на Львівщині станом на сьогодні?
- Усі зміни, що відбуваються, – надзвичайно позитивні. Якщо ми отримаємо арену, яка зможе приймати змагання, то люди почнуть ходити на матчі. Батьки бачитимуть, чого можна досягнути та віддаватимуть дітей у секції. Це все приведе до зростання нового покоління представників львівської школи баскетболу. Намагатимемось разом із ними рухатись вперед, надавати їм шанс виступів у все вищих за рівнем змаганнях. У моєму обличчі Дмитро Крамар отримуватиме лише підтримку. Я поважаю його за бажання до позитивних зрушень. Втім, поки ми не доростемо до комерціалізації баскетболу, він залишатиметься з простягненою рукою, немов жебрак.
- Чи реально зробити у Львові з команди комерційний проект?
- Так, звісно. Сьогодні в моді здоровий спосіб життя, а баскетбол – чи не найкраща візуалізація для нього. Україна має великий потенціал, що продемонстрували виступи команди в форматі змагань 3х3. Головне, щоб ентузіазм молодих хлопців не погас завчасно.
- У баскетбольних колах кажуть, що зовсім скоро Ви можете стати віце-президентом обласної федерації. Чи відповідає ця посада Вашим інтересам?
- Питання просте: це необхідно, щоб допомагати в розвитку молодим баскетболістам. Для цього необхідний офіційний статус. Одна річ приходити до чиновників в ранзі президента приватного клубу, зовсім інше – як топ-менеджер федерації. Це новий виклик для мене, який допоможе достукатись до чиновників, вказати їм на речі, які допоможуть змінити ставлення до спорту та спортсменів на краще. Найцікавіше, що гроші в бюджеті є. Завдання №1 на сьогодні – спрямувати їх у правильне русло, не дати їм втекти у різні бюрократичні шпари.
