Капітан БК "Запоріжжя" Роман Морозов, який за підсумком першого кола Суперліги має третій показник результативності серед усіх гравців чемпіонату та четвертий – за рейтингом ефективності, дав інтерв’ю клубній пресс-службі.
– Романе, у цьому сезоні в тебе абсолютно нова роль в команді. Тепер ти не просто лідер, а й незамінний гравець на майданчику. Комфортно почуваєшся у новому "статусі"?
– Так, у цій ролі почуваю себе комфортно. Завжди мав бажання грати більше на майданчику та відігравати важливу роль у команді. Новий рівень відповідальності, як новий виклик для мене. Вважаю, що повинен із цим впоратись. Хочеться приносити користь команді й надалі.
– Кілька років тому ти зарекомендував себе у передсезонних матчах, після чого й став гравцем основної ротації БК "Запоріжжя". У цьому році попрацювати як слід перед сезоном не вдалося?
– Щодо фізичних кондицій, я встиг непогано себе підготувати. Поряд із моїм будинком був тренажерний зал, де я почав тренуватися та набирати форму ще в травні. А щодо баскетбольної форми, тут все не так добре. Влітку іноді грав на вулиці з друзями, але повноцінно зайти у зал ми зуміли з командою 1 вересня. Тому оцінив би свою підготовку до сезону на "задовільно".
– Розкажи, як відреагував на те, що сталося 24 лютого та як провів перші місяці війни?
– Я прокинувся зранку, на телефоні було багато пропущених дзвінків. Вийшов на зв'язок із рідними, мені кажуть – почалась війна. Був шок та ступор. Ти просто не можеш усвідомити, що це відбувається насправді. Напередодні вторгнення було багато розмов, але ніхто не міг подумати, що таке може статися у 21 столітті. Перші місяці війни я провів у Запоріжжі поряд із рідними, щоб мати змогу допомогти, якщо щось трапиться.
– Після 24 лютого багато баскетболістів виїхало закордон, у тому числі й запорізьких. Чи стежиш за виступами наших хлопців – Тітова та Соколенка? Підтримуєш зв'язок із ними?
– Так, ми спілкуємося. Спілкуємося через відео-зв'язок майже щотижня. Обговорюємо наші матчі, взагалі якісь життєві ситуації. Радий, що хлопці знайшли собі клуби закордоном та мають можливість представляти Україну на міжнародному рівні. Бажаю їм гарного сезону.
– Сам не розглядав можливість продовження кар'єри закордоном чи залишатися тут було твоїм свідомим вибором від самого початку війни?
– Були розмови про кілька варіантів у Європі, але я розумів, що навряд чи матиму змогу виїхати закордон. Влітку запропонували грати за клуб тут у Запоріжжі і я погодився.
– Проводити баскетбольний чемпіонат можливо завдяки нашим Збройним силам України, які зупинили ворога і тепер повертають наші території. У лавах ЗСУ воює Станіслав Овдєєнко. З ним спілкувався за час війни?
– Так , ми з ним спілкуємося по можливості. Він завжди питає як команда та переймається щодо наших результатів. Дає мені поради – як покращити свою гру, за що я йому дуже вдячний. Радий, що з ним все добре, дуже сподіваюсь, що ще пограю під його керівництвом. Хочу подякувати ЗСУ та всім захисникам нашої країни за те, що маємо можливість грати у баскетбол і жити нормальним життям.
– ФБУ рекомендує на прес-конференціях давати коментарі українською. Ти розумієш, чому зараз це так важливо? І чи робиш якісь кроки для вивчення української мови?
– Так, це важливо, недарма ж кажуть, що мова – серце народу. Я знаю українську мову, вивчив її ще у школі. На наступних прес-конференціях почуєте, що я говоритиму українською.
– Твій прогрес за останні роки очевидний, тепер ти не тільки лідер команди Суперліги, а ще й капітан. Розкажи, як та коли відбувалося призначення.
– Напередодні першої гри мені просто сказав про це головний тренер команди і все. Чесно кажучи, я здивувався, бо думав, що капітаном буде Антон Буц. Він старший, має більше досвіду. Сподіваюсь, що у мене вдасться бути капітаном та вести команду за собою.
– На правах капітана даєш поради молодшим гравцям? Та й взагалі, у теперішніх реаліях ти теж досвідчений гравець Суперліги.
– Так, звісно, поради молодим даю. Спілкуюсь індивідуально, коли бачу, що можу допомогти. Іноді я дуже різко реагую на їхні помилки на майданчику, але сподіваюсь, що всі все розуміють і не ображаються.
– У тебе хороші цифри статистики у цьому сезоні. Особисто своєю грою у першому колі залишаєшся задоволеним?
– Своєю грою я не задоволений, вважаю, що можу краще, можу більше впливати на гру. Треба додавати у захисті та й взагалі домінувати на майданчику.
– Кирило Вікторов супроводжує тебе фактично всю баскетбольну кар'єру – саме він запросив тебе у цей вид спорту, потім ви пройшли Студентську і Першу лігу, а тепер разом працюєте у Суперлізі. Це, мабуть, теж додає тобі впевненості, бо ви давно знаєте один одного.
– Так, мені легше, бо ми добре знаємо один одного. І я розумію, що вимагає від мене тренер. Він добре знає мої сильні сторони та як використати проти суперника.
– На твою думку, крім нестачі досвіду, які ще причини невдалих результатів команди у першому колі?
– Вважаю, що в першу чергу треба додати у бажанні та самовіддачі. Грати кожен матч, наче він останній. Бо коли передивляюся наші матчі, складається враження, що ми рано опускаємо руки. Тому якщо додамо у цьому компоненті, з'явиться й результат.
