Керівництво та тренери БК Старий Луцьк-Університет впродовж тривалого часу говорили про бажання підсилити склад команди хорошим центровим. Зрештою, до лучан приєднався досвідчений Сергій Юрченко – гравець національної збірної з баскетболу 3х3, який виступав за низку клубів Суперліги. Сергій швидко адаптувався у Луцьку та вже є одним з кращих гравців команди.
Про розсічення, «заруби», фірмові бургеги та чимало іншого – у розмові з прес-службою клубу.
- Якби в кінці минулого сезону тобі сказали, що гратимеш у Старому Луцьку, чи повірив би у це?
- Точно ні. Я б навіть не подумав, що так складеться ситуація і я потраплю в Луцьк. Але так вийшло і я цьому дуже радий. Мені подобається місто, воно дуже зручне. Чимось нагадує Івано-Франківськ, в якому я колись грав.
- Тепер давай про все поступово. Згадай про те, коли виник варіант зі Старим Луцьком. За яких це було обставин? Чи довго зважував рішення?
- Я був у пошуках команди. Перебував у розташуванні збірної з баскетболу 3х3 і паралельно шукав клуб. Агент також працював над цим питанням. Були різні варіанти. Зокрема, з Харковом був непоганий варіант. Агент подзвонив і сказав, що є варіант переїхати у Луцьк. Я проживав у Миколаєві і думав, чи варто погоджуватися, адже це велика відстань. Та ми з дружиною порадилися, поспілкувалися і вирішили прийняти пропозицію з Луцька. Домовилися з керівництвом про контракт і я погодився на цей варіант.
- Наша команда – відносно молода на баскетбольній мапі України. Що знав про Старий Луцьк до того, як з’явилася пропозиція тут грати?
- Я знав про цю команду чимало, бачив поєдинки. Ця команда завжди вирізнялася бійцівським характером. І у минулому сезоні були хороші матчі. З хлопцями з Промбудсфери в чемпіонаті 3х3 ми перетиналися. Нас дуже часто зводили і в нас були конкретні «заруби». Тому я добре знав більшість гравців Старого Луцька.
- Згадую один з поєдинків Суперліги 3х3 Промбудсфери і Київ-Монбат, коли була серйозна «заруба» і навіть було розсічення у тебе. Чи згадували ці матчі на тренуваннях?
- Так, ми згадували чимало матчів. Зокрема, з Едіком Федчуком говорили про гру в Луцьку, коли хлопці могли в нас виграти, але не забили штрафні і ми їх дотиснули. Справді, цікаві були дуже матчі. У Львові було це розсічення, про яке ти згадав. Тоді Діма Швагринський постарався. (посміхається)
- Ти йому жартома не обіцяв віддати борг?
- Ні, я згадував цю ситуацію. Поки не віддавав і не збираюся. Це спорт. Я радий, що ми тепер в одній команді і я йому вже не суперник, тому не в зоні ризику. Хоча Діма – такий хлопець, що може і на тренуванні зіграти жорстко. (посміхається)
- Кого з команди знав особисто до переходу, звісно, окрім хлопців, які грали у чемпіонаті 3х3?
- Я згадував про гравців Промбудсфери. Окрім них, знав Влада Унгуряна. Ми грали з ним за Золотой Век і гарно спілкувалися.
- Перед переїздом радився з ним?
- Так, я знав, що він тут. Після того, як агент мені сказав, що є такий варіант, я подзвонив Владу і запитав його думку. Він мені порадив прийняти пропозицію.
- До речі, ти однаково успішно граєш у баскетболі 3х3 та класичному 5х5. Це далеко не всім вдається. Де себе почуваєш комфортніше?
- Я б не став виділяти щось. Це зовсім інші види спорту. У класичному баскетболі є свої переваги. У баскетболі 3х3 події відбуваються більш динамічно, швидше. Кожен з цих видів має свої переваги. Мені однаково комфортно і там, і там. Мені подобається манера гри, яку пропагує наш тренер Володимир Журжій. Він за швидкий баскетбол. Тут немає такого, що п’ятий номер просто підбирає м’яч і шукає розігруючого. В нас є більше можливостей для дій.
- Владислав Унгурян говорив в інтерв’ю про те, що луцькі команди завжди відзначалися бійцівськими якостями та характером. Що скажеш про нашу команду? Які у тебе враження від Старого Луцька?
- Відчувається оця згуртованість команди. Наша команда – дуже непоступлива. Кожен гравець намагається не програвати у єдиноборствах. Всі грають на характері. Інколи – дуже жорстко. Але це все в межах правил. За рахунок цього Старому Луцьку вдаються хороші матчі і яскраві перемоги.
- Декілька сезонів тому в нашій команді грав досвідчений бігмен Олег Салтовець. Він був найбільш віковим гравцем, авторитетом для партнерів. Зараз у схожому статусі перебуваєш ти. Відчуваєш додаткову відповідальність?
- Діма Швагринський дуже зрадів, що я прийшов до Старого Луцька і тепер він не найстарший у команді. (посміхається) В мене є досвід. Я розумію, що я повинен ділитися своїми знаннями та вміннями з молодшими гравцями. Я є певним прикладом для них і намагаюся передавати цей досвід, впевненість та спокій. Бувають ситуації, коли хлопці заводяться. Це не потрібно робити. Я знаю, що це ні до чого хорошого не призведе. Треба спокійно доводити гру до кінця і перемагати.
- В команді є зовсім молоді хлопці, майже вдвічі молодші за тебе. Жартома не вимагав у них називати тебе на Ви і по-батькові?
- Та ні, я нормально ставлюся до таких речей. Я ще не настільки старий, тому не треба мене ще називати Сергієм Івановичем. Трішки ранувато. Жартома – буває. Влад Унгурян інколи так робить. Але загалом – ні, ми всі рівні, граємо в одній команді. Мені було б не дуже приємно, якби таке було.
- На турнірі пам’яті Олексія Веремійчика тебе визнали кращий центровим. Зараз ти вже провів низку матчів у складі нашої команди, чи можна сказати, що покращилася ігрова взаємодія з партнерами? Вже встигли зігратися?
- Вже на третій грі у цьому турнірі було легше. Тоді з’явилося якесь порозуміння. Потім у Львові були теж непрості поєдинки. Хоча з другого поєдинку вже почало виходити. Зараз кожен розуміє свою роль у команді. В нас є малюнок у грі. Думаю, що далі буде ще цікавіше і будемо показувати ще якісніший командний баскетбол. У нас немає зацикленості на індивідуальних показниках і немає яскраво вираженої зірки. Мені це дуже подобається. Всі грають і кожен гравець може отримати свій шанс.
- В стартових матчах Вищої ліги в тебе дуже хороша статистика. Цікава те, що ти здійснюєш багато перехоплень. Секрет у досвіді?
- Так, це досвід і вміння читати гру. Я дивлюся на гравця, який віддає передачу, бачу куди він дивиться і намагаюся зіграти на випередження. Це все приходить з часом. Мені подобається така манера гри. Вона демотивує суперника, коли їхні паси не доходять до цілі.
- Зараз у Вищій лізі багато кваліфікованих виконавців. З ким з бігменів для тебе найцікавіше протистояння?
- Справді багато цікавих високих гравців. З Матюкевичом з Одеси ми досить непогано пободалися. До цього ми колись з ним були разом на перегляді в Динамо. У мене немає такого, щоб я когось особливо виділяв. Налаштовуюся на кожен матч і в кожній грі я налаштовуюся на всіх суперників. Основна ціль для мене – перемога команди.
- Проти кого тобі важче грати один в один: проти класичних фактурних бігменів чи проти рухливих, атлетичних гравців?
- Проти класичних бігменів напевно легше. Вони гнуть одну лінію, отримують м’яч і пруть як танк під кільце. Там можна схитрувати, прочитати гру. Хоча мене теж нелегко протиснути. Здається візуально, що я худий, але я теж маю сто кілограм і граю в пості дуже добре. Це ще з баскетболу 3х3 пішло. За рахунок того, що в мене довгі руки – часто вибиваю м’ячі, коли мене намагаються протиснути. Є багато варіантів у захисті. Проти атлетичних гравців у мене теж є свої секрети гри як в захисті, так і в нападі. Проти них трішки важче захищатися, бо в багатьох з них є поставлений дальній кидок.
- Багато вболівальників дивуються з того, в які чудовій фізичній формі ти перебуваєш, отримуєш чимало ігрового часу. В чому секрет? Особливе харчування, генетика, спорт?
- Я стараюся підтримувати себе в хорошій формі. Навіть влітку я можу зробити паузу максимум на тиждень-два, а потім мене просто ломить. Мені хочеться щось робити. Мені подобається швидка гра. Я не дуже втомлююся під час неї. Хочеться рухатися, спантеличувати суперника. Цього літа я зробив невеличку паузу в підготовці через коронавірус, плюс сім’я, маленька дитина. Тим не менш, був влітку у збірній, пройшли непоганий збір. Тому я на початку сезону себе відчував дуже непогано. Я завжди стараюся стежити за своїм харчуванням, отримувати вітаміни та мінерали.
- Які види фізичної активності для тебе притаманні? Зал, пробіжки, кросфіт?
- Я завжди себе добре почував у бігу на великі дистанції. Я ще навіть зараз можу пробігти багато і відчуваю себе прекрасно. В плані кросфіту я не сильно прихильник цього. В тренажерний зал я ходжу, але стараюся великі навантаження не робити. Це більше вправи на баланс. Для прикладу, жим лежачи я майже ніколи не робив.
- У Луцьку чимало відкритих майданчиків для вуличного баскетболу. Чи встиг побувати на якомусь з них?
- Чесно кажучи, ні сім’я, переїзди. Немає поки часу на це. Є в планах такі речі.
- Поки приїхала дружина ти жив з Денисом Тютюнником. Як жилося разом? Не було побутових сварок? Не голодували?
- Дуже сумував за дружиною. Хотілося, щоб вона чим скоріше приїхала. У нас ще маленька дитина, собака. Багато хто не хотів здавати квартиру, але добре, що ми вирішили це питання. З Денисом було дуже комфортно та весело. Я його кормив фірмовими бургерами. Здається, що і мені, і йому було комфортно. В нас була повна гармонія(посміхається).Ми прокачувалися, слухали «Моргенштерн». Намагалися бути в тренді з молоддю.
- Чи вистачає часу на повноцінний відпочинок, чи все ж поки режим тренування-сім’я-побут?
- Зараз часу небагато. Інколи хочеться просто прийти, впасти на ліжко і подивитися спокійно телевізор. Зараз у нас маленька дитина, тренування, стараюся максимально графік спланувати, щоб все встигнути. Я вдень не можу спати, намагаюся час з користю провести.
- Традиційне запитання від нас для новачків команди. Якби у тебе була можливість взяти у Луцьк одного гравця з ким ти грав у одній команді, хто б це був?
- Мені дуже подобається гра Віталія Зотова, як першого номера. Ми грали разом в Миколаєві. Це дуже сильний гравець, зручно віддає передачі, класно грає пікенроли і бачить майданчик дуже добре.
