Гравець БК Рівне Тетяна Гаврильчик у матчі своєї команди з Вінницькими Блискавками встановила рекорд чемпіонату України за підбираннями – 24 рази ця тендітна дівчина опинялася на м’ячі першою за суперниць. З Тетяною спілкуємося про її досягнення, найближчі випробування у Суперлізі, гру у збірній України на чемпіонаті Європи U-18. Не стільки вишукана українська, як добра англійська дозволяє їй комфортно почуватися скрізь за межами баскетбольного майданчика.
- Насправді, після того матчу я зовсім не дивилася у статистику, я грала і не знала скільки у мене підбирань. Принципово не дивилася. Бо у перших матчах я слідкувала за статистикою і у третьому матчі своєму, а грали ми з Бердянськом, я погано зіграла, бо «працювала на статистику». Але ж баскетбол – це командна гра. І я зрозуміла, що це мені тільки заважає. У наступних матчах я вже не дивилася у статистику, і з Вінницькими Блискавками я не знала, як зіграла. Ми виграли, і я була дуже рада – на емоціях! І тільки коли ввечері, взагалі не я, а моя колежанка Вікторія Ковалевська проінформувала, починає читати і говорить: ти зараз будеш здивована, - а що таке? – у тебе 24 підбирання і ти найрезультативніший гравець, вітаю! Я була дещо шокована – я не знала, не рахувала, я грала у командну гру, (після паузи, стихішує голос – ред.). але цьому факту була дуже рада.
- Це був перший домашній матч твоєї команди у новому сезоні. Може рідні трибуни надихнули тебе на такий здобуток?
- Уся гра для нас була такою… під напругою. Ми програвали і для нас сценарій матчу до пори до часу був не дуже вдалим, я вважаю. І саме підтримка залу, підтримка глядачів, рідні трибуни, рідний зал і така спрага перемогти, ми хотіли довести, що ми чогось варті, бо у тому році ми постійно програвали блискавкам, і дійсно підтримка людей нам допомогла. І мені допомогла – хотілося показати людям хорошу гру, а не просто, щоб вони потім говорили – ми прийшли, а гра була не дуже цікавою. Тому, я думаю, підтримка вболівальників відіграє дуже важливу роль.
- А тобі краще чи простіше грати вдома чи у гостях?
- Є, напевно, два аспекти цього – не можу сказати, де краще. Вдома – підтримка вболівальників, рідний зал, де ти тренуєшся, і легше грати, бо ти пристосована до майданчика, знаєш його. Але і гра у гостях теж має певні плюси: ти не боїшся помилитися і тобі не буде соромно за свою помилку. Ти більш впевнено себе почиваєш. Бо коли вдома граєш, можеш зробити якийсь крок, який може призвести до небажаних наслідків. А коли ти не вдома – ти вільно себе почуваєш, і це напевно більш краще.
- Тобто тягара відповідальності немає.
- Не те що його немає. Він є. Бо треба грати на перемогу скрізь, і вдома і на виїзді. Але там ти не відчуваєш так різко цю помилку.
- У матчі з Динамо (його Рівне провів після гри з Блискавками - ред.) ти знову зробила дабл-дабл, але команда не змогла досягти переможного результату. Чому вам не вдалося виграти (рівненчанки поступилися 62:64 – ред.)?
- Ми дуже провалили першу чверть і потім увесь час перебували у ролі наздоганяючих. Я вірила у те, що ми переможемо, до кінця. І коли ми почали наздоганяти, ми почали закидати – і останні дві трьохи – це було щось неймовірне! Ми влучили, але не вдалося наздогнати, бо дуже провалили першу чверть.
- Наздоганяти - важко?
- Вони (динамівки Києва – ред.) нам нав’язали свою гру і ми у ній загрузли. Якби ми нав’язали свою гру – це був би позитивний результат. А оскільки ми так відразу не зіграли, так і вийшло. Вважаю, в кінці матчу ми підтягнулися, вже спіймали гру, але не змогли перетнути фінішний отвір переможницями.
- Все одно, якщо глянути на турнірну таблицю, Рівне її очолює. Хоч прихований лідер за втраченими – Київ Баскет. І саме з ним ви зіграєте у найближчому матчі вдома. Чи можна потягатися з ними за переможний результат.
- До кожної команди треба готуватися, якою б сильною вона не була, ми все одно намагатимемося показати гарну гру і прагнутимемо перемогти. Ніколи не треба опускати руки – ми так і робимо, ніколи не опускаємо руки. Завжди ретельно готуємося до будь-якого суперника. Навіть, коли розуміємо, що він у чомусь сильніший за нас, але я вважаю, що та команда, яка більше прагне, у якої більше бажання, вона і перемагає. Тому ми будемо старатися перемогти. У мене є велике бажання перемогти – думаю, у моїх дівчат, партнерок по команді також воно є. Будемо старатися, а результат побачимо після гри.
- Взагалі приємно подивитися на турнірну таблицю і бачити, що перший рядок у ній посідає твоя рідна команда?
- Звичайно, ці почуття складно передати – коли ти бачиш, що те, чого ми прагнули, йшли, воно зараз перед очима. Бо того року нам не вдавалося виходити у лідери. Ми були посередині. І цього року у нас було створено новий клуб БК Рівне. І перед нами поставили високі цілі, почалися гарні тренування, ми почали прагнути, йти, крок за кроком, щораз впевненіше – для нас це приємно, бачити що ми перші у турнірній таблиці. Але це зараз, лідерство треба утримувати.
- Ти відчуваєш, що змінилося ставлення до жіночого баскетболу у Рівному?
- Так, я вважаю, що змінилося. По-перше, тепер у нас більше можливостей, збільшилося фінансування нашої команди. До нас почали краще ставитися, більше уваги почали звертати на нас. Це також відіграє значну роль у нашій грі і позначається на нашому настрої, мікроклімат у команді відмінний.
- Ти цього літа грала у Дубліні на чемпіонаті Європи U-18 у складі збірної України. Що нам заважає повернутися до дивізіону А?
- Коли я їхала на чемпіонат, мене не полишала впевненість, що ми щонайменше увійдемо до Топ-8, а там вже буде видно. І насправді ми грали добре – перших три гри ми вели у рахунку, але у кінцівці нам бракувало чи то сил, чи то везіння, чи прагнення. І ми поступалися. На мою думку це тому, що український жіночий баскетбол ще не на найвищому рівні. Ставлення до жіночого баскетболу в Україні нижче, ніж до чоловічого. Я думаю – це одна з причин. Наш український баскетбол ще розвивається. Він ще не досягнув того рівня, на якому ми його хочемо бачити. У нас є дуже багато талановитих тренерів, талановитих гравців, які прагнуть більшого. І я думаю, той запал, який є в нас, у майбутньому він дасть хороший результат. Але цього року нам не вдалося вийти, хоча ми старалися, повірте.
- Перед собою ставиш мету грати з часом у національній збірній?
- Насправді, ця мета у мене з’явилася нещодавно. Через те, що я у баскетболі насправді недовго.
- А скільки років ти займаєшся баскетболом?
- Це - четвертий (посміхається). Четвертий рік. А дівчата мого року (народження – ред.) займаються вже по 7-8 років. А я тільки чотири, коли прийшла, навіть не знала – що це. Я взагалі не з Рівного, я з смт Здолбунова (перший тренер – В. Ящук – ред.). Грала для розваги, і коли мене вже забрали у Рівне три роки тому, тоді вже я почала грати на вищому рівні. І насправді перший рік у Рівному я навіть не знала багато імен баскетбольних, дівчат які грають. Я не цікавилася цим, грала у своє задоволення. Але коли я побачила свій результат, що є до чого прагнути … коли я вперше потрапила до збірної, я зрозуміла – це ще не фініш, треба розвиватися, і зараз після чемпіонату Європи я побачила, які у мене є недоліки, що треба вдосконалювати, і протягом цього року я сумлінно працюю над собою, бо стопудово не треба зупинятися, треба йти далі. І моя ціль – пробитися до збірної України, стати гарним гравцем, який забезпечуватиме результат на майданчику.
- І потім ще раз зіграти на дорослому рівні у тому самому Дубліні. До речі, як тобі столиця Ірландії?
- (посміхається – ред.) На дорослому рівні – так.
- Можливо ти з командою ще кудись їздила за межі України, що більше сподобалося?
- Ну, що я можу сказати про Дублін? Це місто надзвичайно красиве, там дуже гарна природа, архітектура. Насправді, він дещо схожий на наш Львів, але більш сучасний. І дуже сподобалося – що там відкриті, щирі люди, доброзичливі, завжди посміхаються. Ти там можеш щось спитати, усі готові тобі допомогти, ледь не супроводити. Ніхто не буде осторонь твоїх проблем – вони дуже відкриті, щирі, люб’язні. Навіть якщо чогось не знаєш, вони на це не зважають – кажуть привіт, і вже можна зав’язати розмову. Люди – це, напевно, найбільше, що мені сподобалося в Ірландії. А взагалі? Ми багато де були, але не стану виділяти. Ну, англомовні країни мені більш ближчі через те, що я добре знаю англійську мову і не відчуваю мовного бар’єру. Але Європу ще не всю побачила, тому не наважуся стверджувати, де найкраще.
- Як кажуть, у гостях добре, а вдома краще.
- Маєте рацію!
