Нещодавно Виконком ФБУ призначив головних тренерів молодіжних збірних України. Кадетську команду U-16 дівчат (гравчині 2009 року народження та молодше), очолив асистент жіночого БК Рівне-ОСДЮСШОР Валерій Жартун. Збірна під його керівництвом представлятиме Україну на чемпіонаті Європи-2025 U-16 Дивізіону В, який відбудеться 20-29 серпня у Стамбулі (Туреччина).
Новий головний тренер кадеток має майже 30-річний досвід викладання баскетболу. 20 років тому він вперше у складі тренерського штабу їздив на чемпіонат Європи U-16.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Затверджено тренерів жіночих молодіжних збірних України на 2025 рік
У розгорнутому інтерв'ю пресслужбі ФБУ Валерій Жартун розповів про пошук кандидаток до команди України U-16, досвід роботи головним тренером й асистентом українських збірних, виступи своїх рівненських команд у жіночій Вищій лізі та ВЮБЛ сезону 2024/25.
– Ви з 2005 року маєте досвід роботи з молодіжними дівочими збірними України як асистентом, так і головним тренером. Чи згадаєте свої перші команди, з якими працювали помічником і головним тренером?
– Звісно, згадаю. На своєму найпершому чемпіонаті Європи був помічником в Євгенії Кочергіной. Це найбільш пам’ятний турнір, єдиний раз моя команда грала в елітному дивізіоні. Тоді ми посіли 5-те місце на Євробаскеті U-16 Дивізіону А. Грали проти француженок і литовок. Побачив баскетбольну еліту того часу. Зрозумів на кого треба рівнятися та що робити далі. За нас виступали відомі в майбутньому українські зірки: Катерина Дорогобузова, Леся Малашенко, Ольга Мазніченко, Катерина Римаренко.
Перший досвід як головний тренер отримав зі збірною дівчат U-14 (2001 р.н.). Потім із ними ми посіли 4-те місце на чемпіонаті Європи U-16 Дивізіону В. Багато емоцій наші дівчата витратили в поєдинку з Португалією, яка була фавориткою матчу. Але українки в той день виклалися на повну та пройшли у півфінал. Дві останні гри ми мали мегазахист, а от у нападі сил не вистачило: як у 1/2 фіналу, так і в матчі за третє місце. Був дуже цікавий та емоційний досвід.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Володимир Решетник: Головне завдання першої половини 2025 року — сформувати кістяк збірної України U-15
Дуже приємно згадувати той склад, бо майже всі дівчата стали гравчинями Суперліги або виступають за кордоном. Мені здається, це велика рідкість, коли така кількість провідних кадеток продовжила грати в дорослий баскетбол. Крім бердянської трійки – Олена Попова, Вероніка Космач і Мирослава Топчій – за команду грали киянки Вікторія Ростоцька й Діана Березова, рівнянки Дарія Дубнюк, Владислава Кіба, Ярослава Іванюк та Олена Таргонська. Також у розширеному складі були одеситка Анна Бакал та на рік молодші львів’янка Анастасія Ковтун і рівнянка Анастасія Кучерьонок, проте не поїхали на цю Європу.
– Востаннє ви працювали зі збірною України U-20 (жінки 2001 р.н.) на молодіжному Єврочеленджі. Як тоді виступили ваші підопічні?
– У нашій групі було шість команд, які грали у Вірменії. Ми програли в першому матчі Албанії. Під час тієї гри відбулася прикра ситуація, коли зіткнулися Попова й Кіба. Для основної розігруючої збірної Олени Попової після цього завершився чемпіонат. Потім ми набрали хід і пішли перемагати. Перед останнім матчем виявилося, що зіграємо з гречанками фінал. Якби перемогли лише в 1 бал, то стали б першими та завоювали б кубок. А поразка дозволила б посісти третє місце. У підсумку ми програли Греції у 3 очки. Кожен чемпіонат є мегаподією та дарує дуже багато різних мегаемоцій. З дівчатами по-іншому не буває, вони грають на емоціях.
– Коли тренували збірні України баскетболісток 2001 та 2002 років народження, то одними з їх провідних гравчинь були ваші вихованки. Який кадровий потенціал має збірна 2009 року народження, котру ви нещодавно очолили?
– Зараз із тих, хто готуються в Рівному, думаю, є дві можливі кандидатки до збірної. Тому мені дуже цікавий цей новий досвід. Раніше дехто казав, що коли в збірній багато своїх вихованок, то тренер є заангажованим. Сильно багато було розмов про це. Я під час перших зборів відразу сказав усім дівчатам команди 2001 р.н.: «Тут немає рівненських, бердянських, київських, одеських баскетболісток. Ми є Україна. І більше нічого не має бути».
Стежу за двома українськими командами на EGBL U-16: збірна України U-15 Лариси Єщенко та франківська команда Юрія Процюка. Він бере на тури для перегляду й інших провідних гравчинь 2009 року, а не тільки з Івано-Франківська. Мова йде не лише про баскетболісток з українського чемпіонату, а й про дівчат із-за кордону. Завдяки цьому вдається передивитися потенційних кандидаток у збірну U-16. Планую особисто відвідати Суперфінал EGBL, який пройде 6-9 квітня. Найперше треба дуже уважно переглянути всіх дівчат 2009 р.н., щоб нікого не пропустити й дати шанс усім. Думаю, до літа поспілкуємося з усіма та складемо список всіх кращих дівчат. Щодо майбутньої гри збірної одне можу сказати точно: пріоритет будемо віддавати захисту.
Дуже вдячний за довіру, що мене призначили на посаду головного тренера кадетської збірної України. Це велика честь. Закликаю всіх колег, які готують дівчат 2009 р.н. та молодше, працювати разом і підтримувати один одного. Наша спільна робота повинна стати фундаментом для майбутніх перемог.
– Чи відомі прізвища ваших можливих асистентів у збірній?
– Асистенти ще не затверджені офіційно. Плани підготовки на етапі розробки. Як будемо розуміти всі терміни, коли проходитимуть змагання з 5х5 та 3х3, тоді настане ясність із кандидатами в асистенти. Ми постійно контактуємо з Юрієм Процюком та обговорюємо всіх гравчинь, які їздять на тури EGBL. Він з 2009-м роком грає у ВЮБЛ, ця команда є чинною чемпіонкою України. Я б дуже хотів, щоб Юрій Процюк увійшов у штаб збірної, якщо це влітку дозволить його графік.
– Ви працювали раніше з дівчатами цього віку? Наприклад, влітку 2024 року під час роботи зі збірними України з баскетболу 3х3… Також цікаво дізнатися більше за цей ваш досвід.
– Так, влітку я працював помічником у збірній України U-16 із 3х3 та в національній збірній. Ми ще проводили збори для дівчат українських команд U-15 та U-16. На цій підготовці були лідерки франківської команди 2009 р.н. Тому з ними вже раніше працював.
Досвід із командами 3х3 став для мене новим. Раніше був не так дотичний до цього баскетболу, хоча мої рівненські команди брали участь в українських змаганнях. Проте на стільки глибоко не пізнавав такий вид баскетболу до минулого літа. Тоді розбирав відео гри топових європейських збірних, відвідав різні змагання та дізнався дуже багато цікавого.
Вдалось попрацювати і з Юрієм Процюком, і з Дмитром Неволіним, і з Ольгою Алексейчик. Мені сподобалася їхня співпраця: один одного заміняють, кожен кожному допомагає. Відразу два-три тренери могли бути на одному занятті. Дійсно існує єдина тренерська сім’я з баскетболу 3х3.
Між 5х5 та 3х3 є колосальна різниця. Досвід у баскетболі 3х3, його швидкості та гра один на один дуже сильно розвивають індивідуальні якості будь-якого виконавця.
– Ви є асистентом тренера жіночого БК Рівне. У Вищій лізі суттєво омолоджена команда «котком проходить» по суперницях (здобули 11 перемог поспіль), а от у Кубку України їй не вдалося пробитися до Фіналу чотирьох. Яким видається сезон 2024/25 для рівненських баскетболісток? Чи виходить у тренерського штабу молодих дівчат виводити на новий рівень?
– Дуже складний рік для наших гравчинь, які останні п’ять сезонів виступали у Суперлізі й тричі ставали її бронзовими призерками, вигравали Кубок України. Зараз вони грають із молодими баскетболістками, котрі до цього сезону не мали навіть досвіду виступів у Вищій лізі. Між ними велика різниця. Молодим дівчатам треба показати дорослий баскетбол, його високий темп, яка відповідальність на майданчику. Досі знаходимося в пошуках, як все повинно працювати.
Не погоджуюся зі словами, що ми «проходимо котком»… Може, котком і пройшлись, але тільки не по Івано-Франківську. Вони дуже потужно грають, наша виїзна зустріч Вищої ліги видалася доволі цікавою. У середині четвертого періоду не було зрозуміло, хто стане переможцем. Ми виграли завдяки ривку наприкінці. У кубку була аналогічна гра, там теж мали багато протистоянь один на один. Переможець також визначився на останніх хвилинах, але цього разу більш успішно зіграли дівчата з Франківська. Думаю, дуже важко дати прогноз, хто переможе в наступному турі в Рівному. Тому бачу, що буде ще одна досить цікава гра.
Знаєте, цей сезон важкий через те, що основний кістяк команди становлять дівчата 2008 р.н. Вони навчаються у 11 класі. Це завжди була, є, думаю, і буде проблема. Ці діти багато часу приділяють навчанню та роботі з репетиторами, бо готуються до ЗНО. Тому важко казати про великий крок вперед, бо їм треба поєднувати навчання з тренувальним і змагальним процесами. Тренерський штаб намагається зробити все, що може, для розвитку рівненської молоді та здобути можливість повернути клуб у Суперлігу. Ми просто не маємо права не битися в фіналі за перемогу у Вищій лізі. Це наша робота, яку зобов’язані виконати.
– Минулого туру на етапі ВЮБЛ серед топ-8 команд юнаків 2013 року народження, який відбувся 5-7 лютого в Ужгороді, ваша команда ОСДЮСШОР-БАСЛ-13 впевнено виграла всі три матчі та йде у сезоні без поразок. Відзначають, що рівняни дуже організовано захищаються. Розкажіть про поєдинки в Ужгороді, систему захисту й особливості гри ваших лідерів (Максима Романюка, Любомира Сержанюка, Нікіти Левчука й Романа Герасимчука).
– Мені було дуже цікаво попрацювати з юнаками та побачити різницю між їх підготовкою та дівчат. Хотів глибше зрозуміти чим відрізняються дитячий баскетбол хлопців від дівчат. Для себе зробив висновок, що юнаки по-спортивному нахабніші, їх баскетбол більше залежить від фізичних даних. Через усе це з ними простіше побудувати систему захисту. Можливо, мені так пощастило саме з цими хлопцями.
Я 1,5 року йшов до того, щоб пояснити, як важливо правильно захищатися, щоб отримувати велику кількість транзицій і «легких» атак. Виступ в Ужгороді – це результат того, що діти повірили в мої ідеї та добре виконали їх. Перехід від захисту в напад становив 90% від нашого успіху в усіх трьох матчах. Гра з ужгородцями була непростою. Першу чверть ми виграли в 1 бал, після першої половини мали всього +5 очок переваги. Третя чверть стала найкращою у виконанні моїх підопічних 2013 року за всю історію їх виступів. Завдяки цьому ми виграли так багато (77:46 – прим. ред.). Впевнений, що через місяць команда Ужгорода буде готова до наших швидкостей. Чим молодші діти – тим неочікуваніші зміни можуть відбуватися. Цим і цікавий дитячий спорт.
Усі чотири лідери моєї команди приблизно одного рівня за діями: кожен закине «триочковий», кожен поведе м’яча, кожен стане в пост грати. Минулого туру Ромчик Герасимчук забив найменше серед них, але він підігравав усім. Любомир Сержанюк, який забив більше за всіх, зробив це завдяки передачам Роми. Ця четвірка дуже дружня, вони завжди разом, як єдине ціле. Це був наш експеримент, перший набір дітей з 1 класу. Дуже важко порахувати скільки вони тренуються років. Зараз хлопці у 6 класі, проте був ковід і пауза через епідемію, потім почалася війна й знову пів року пропустили. Вони розпочали підготовку в такі важкі часи… Але добре, що Федерація баскетболу України продовжує проводити змагання. Завдяки ЗСУ можемо грати.
– Команді хлопців ОСДЮСШОР-БАСЛ-2011, яку ви також тренуєте, минулого січня зовсім трішки не вистачило, щоб пробитися в топ-8 цього віку. За статистичними показниками лідерами рівнян є Артем Процюк і два Владислави: Кудавецький і Рудько. Будь ласка, розкажіть про цей колектив, його виступ на минулому етапі ВЮБЛ і гру провідних баскетболістів.
– Наша команда 2011 року та взагалі інші команди України цього віку мають дуже багато високих і хороших гравців. Дуже пишаюся своїми хлопцями, хоч і не потрапили у «вісімку». Потенційно є три-чотири людини, які в майбутньому можуть як мінімум підсилити БК Рівне. Не просто потрапити у склад, а саме підсилити.
Артем Процюк уже має зріст 190 см, але може виводити м’яча й грати «першого номера». Владислав Кудавецький сильний фізично та з колосальним бажанням тренуватися. Дуже шкода, що займається лише другий сезон. Торік він перший тур просидів на лавці, а наприкінці змагань ВЮБЛ уже був другим у команді за кількістю набраних очок. Ярослав Ігнатов також один із лідерів, хоч у нього й не всі вірять. Але це не про мене. Владислав Рудько є теж фізично дуже сильним. Він лише з вересня займається баскетболом, тому немає досвіду виступів на турнірах і попереду його чекає ще багато роботи. Навіть після успішних матчів говорю хлопцям, що не треба зупинятись. Пораділи годинку – йдіть працювати далі. Немає перспективних гравців, а є гравці, що вміють і люблять працювати. Час покаже, хто де опиниться в підсумку.
Усі поєдинки були цікаві. Не можу дорікнути, що моя команда не хотіла вигравати. Дніпрянам – респект. Дуже хороша команда. Інші три колективи були приблизно одного рівня. Ми мали шанси перемогти ЧЕ-Баскет, але їх не використали. Напевно, в матчі з Прометеєм мої хлопці більше хотіли виграти, тому й здобули перемогу. Так, ми не потрапили у «вісімку», отже треба працювати більше та краще. Вважаю, що для цього віку неважливі медалі та кубки, а потрібно навчити дітей любити баскетбол і правильно працювати. Щоб вони зуміли заграти в дорослому професійному баскетболі.
– Усі представники вашої сім’ї пов’язані з баскетболом. Цікаво більше дізнатися про них...
– Коли я закінчив грати в баскетбол за Рівненську ОСДЮСШОР, то вступив на навчання в університет. На другому курсі у 1995 році нас відправили на практику та залишили у школах працювати вчителями фізичної культури, бо їх тоді був дефіцит. Для цього оформили індивідуальні графіки навчань. Я був так загружений уроками та роботою в гуртках з баскетболу, що навіть не встигав ходити на свої баскетбольні тренування в університеті. Відразу зрозумів, що мені подобається навчати цій грі. Мене так «затягнуло» в тренерство, що навіть із часом від цього відмовитися не зміг.
Моя дружина Марія Онищук грала за рівненський БК Сузір’я. Зараз працює зі мною тренеркою в Баскетбольній академії Сергія Ліщука. У командах 2011 та 2013 років народження є моєю асистенткою.
У нас донька Кіра грає в двох чемпіонатах України: за юнаків 2013 р.н. та дівчат 2012 р.н. Правила дозволяють виступати у двох вікових групах. Вона у 2019 році стала однією з учасниць згаданого експериментального проєкту, коли ми набирали хлопців і дівчаток на секцію з 1 класу.
Мій син Володимир теж закінчив нашу ОСДЮСШОР. Потім грав у різних баскетбольних командах. Зараз більше концентрується на виступах з баскетболу 3х3.
Це всі представники моєї родини, які мають відношення до баскетболу.
