Працелюбний баскетболіст, торік гравець Вищої ліги, а зараз надія БК Запоріжжя, виявився ще й співрозмовником із гумором. Принаймні таке враження справив, розповідаючи клубній прес-службі про спортивний шлях, адаптацію в команді Валерія Плеханова та низку інших цікавинок із баскетбольного життя.
- Ваню, скажи, що тебе підштовхнуло обрати саме баскетбол і коли це було?
- Спершу я пробував себе у футболі та плаванні. А вже коли мені було десять років, то до школи прийшов баскетбольний тренер набрати групу 1998 року народження. Я був одним із найвищих у класі і він запросив мене на тренування. Батьки не дуже хотіли мене возити, але я сильно просився, навіть наполягав. І от з першого тренування, як я забив свій перший м’яч у кошик, так і закохався у цю гру.
- Розкажи про свої виступи за Азовмаш (Маріуполь) та Хімік (Южне).
- В Азовмаші та Хіміку були відмінні умови для розвитку молодих та юних гравців. У Маріуполі я вперше хоч якось зарекомендував себе, тоді ще звичайно на рівні дитячо-юнацької ліги. Багато чого мені там дали тренери. Це Василь Миколайович Івлєв і Максим Вікторович Воробйов. Усі ази я освоїв завдяки їм. Потім, коли у Азовмаші настали скрутні часи, постало питання - кидати баскетбол, або їхати десь шукати себе. Тоді вже батьки настояли на продовженні занять. Наступним етапом став Хімік у рамках Всеукраїнської юнацької баскетбольної ліги. Час, проведений у Южному був найкращим. Дуже веселий період. У команді зібрались найкращі гравці України. Конкуренція нереальна! Притому, ми залишалися дружнім колективом. Жили разом у гуртожитку. Потім потрапив на один рік у дубль Хіміка, під керівництвом Олександра Пащенка і по-завершенні сезону покинув команду.
- Остання ж твоя команда перед БК Запоріжжя знову Маріуполь?
- Так, МБК Маріуполь, Вища ліга. Було важко. Це був мій перший рік у чоловічому, дорослому баскетболі. Не повністю виправдав свої очікування, адже хотілося щось виграти. Серед конкурентів було чимало класних команд. Той же Прометей, який зараз у Суперлізі лідирує. Плюс цікавість минулого сезону для мене підкріплювалась роботою зі значущими для маріупольського баскетболу людьми. Це Сергій Завалін і Олександр Скутельник. Вони дуже досвідчені. У кращі часи Азовмаша Завалін був головним тренером, а Скутельник – капітаном. Завдяки їхнім порадам я став швидше розвиватися.
- Окрім БК Запоріжжя розглядав ще якісь варіанти? Можливо були пропозиції від інших клубів Суперліги?
- Був варіант залишитися в Маріуполі. Також міг перейти до Ніко-Баскету з тієї ж таки Вищої ліги. А з Суперліги тільки БК Запоріжжя. Валерій Плеханов запропонував спробувати тут свої сили. Я довго не думав. Майже одразу погодився. Це ж Суперліга і всі хочуть у ній грати.
- Всі хочуть, але деякі вагаються. Мовляв, перед тим, як виходити на найвищий рівень слід ще трохи досвіду набратися. У тебе таких думок не було?
- Я вважаю, що коли є можливість якомога раніше потрапити до Суперліги, то треба одразу йти. Не слід чекати, що щось там колись краще буде. На найпрестижніших змаганнях України навколо тебе грають легіонери, баскетболісти з великим досвідом. Рівень майстерності вищий та швидкість прийняття рішень. Фізично всі сильніші. І ти починаєш сам зростати, прогресувати.
- Тож як тобі перший місяць серед підопічних Валерія Плеханова?
- Не шкодую зовсім. Тренера знав ще з молодіжної збірної. Знав його вимоги і чого він хоче. Із цим проблем не було. Хлопці в команді дуже відкриті. Коли тільки прийшов мене добре прийняли. Спілкуватися було легко з першого дня.
- Тож, з твоїх слів, вимоги Валерія Миколайовича до молодіжної збірної і до БК Запоріжжя однакові чи все-ж чимось відрізняються?
- Є невеличка різниця. Але в основному це система захисту. Плюс я спілкувався з керманичем у збірній. Ще тоді він дав зрозуміти чого вимагає від мене, що бажає побачити в цьому сезоні. Завдяки цьому було легше адаптуватися в БК Запоріжжя.
- А скажи, чи реально молодому українцю конкурувати з американцями? Кажуть, що баскетбольна сила у них в крові. А зараз чи не кожен клуб ними підсилюється. Можливо хоча б грати на рівних, вже не кажучи, щоб того ж Рендольфа перевершити?
- (посміхається) Я не знаю навіть що сказати, чесно. Для нас це можливість ще більше прогресувати і чомусь навчитися. Коли ми робимо з ними одні вправи, то бачимо, що в американців рухи зовсім інші. Вони це робили 1000 разів і воно доведено до автоматизму. А для нас це щось нове і ми намагаємось його вхоплювати. Легіонери допомагають, підказують. А так… звичайно можна конкурувати. Зараз багато українських молодих гравців, які вже грають на високому рівні. Санон, наприклад… Вони ж змогли, чому ми не можемо?
- Ти прийшов до БК Запоріжжя, як екс-гравець Вищої ліги, так само як і Ілля Нємцу. Ви друзі, чи іноді бувають непорозуміння через бажання краще себе проявити?
- Ми до цього грали один проти одного. Ледь не щороку зустрічалися в фіналі дитячої ліги. І ми постійно програвали його команді. Але перед тим, як приїхати до Запоріжжя, ми з Іллєю розмовляли, переписувалися. А опинившись тут, почали добре спілкуватися. Так, ми конкуренти на позиції. Але намагаємося підтримувати одне одного. Іноді звичайно рубимося на тренуваннях, втім, сприймаємо це нормально. Навіть якщо зіграємо жорстко, то потім вибачимося. Ніяких конфліктів, ніяких бійок.
- Ну тобто розбірок, типу – “поговоримо після тренування” немає?
- Ні, ні (посмішка). Після тренування навпаки, разом вийшли до магазину, пройшлися. Плюс живемо поруч. Майже сусідні будинки.
- А в цілому, що скажеш про командну хімію? Наскільки БК Запоріжжя зараз єдиний колектив?
- Атмосфера в роздягальні легка, дружня. Постійно жартуємо, сміємося. Вважаю, що це найголовніше і це скоро стане помітно на майданчику.
- Нещодавно ми спілкувалися з Яшою Титовим. Він казав, що з американцями, незважаючи на відмінність менталітету, мови, ви товаришуєте. Але от що впадає в око. Після тренувань вони завжди йдуть додому першими, своєю, так би мовити трійцею. Потім вже українці покидають Юність. Чи це не каже, що вони трошки таки відсторонені він вас?
- Ні. Просто ми, українці, любимо після тренування посидіти, поговорити, відпочити, розвантажитися. А вони одразу збираються … хочуть додому швидше… не знаю, можливо вони голодні…? (посмішка)
- Цікава думка. А скажи, на твою думку, чому протягом жовтня вам не вдалося побудувати захист? Усі, включаючи тренера, кажуть, що це головна причина поразок?
- Я думаю, що ми ще не повністю зігралися. Особливо в захисті, у взаєморозумінні. Зараз ми над цим і працюємо. Вже набагато краще стало виходити. З’явилася розмова, комунікації. Якщо так продовжуватимемо, то незабаром покажемо свій реальний рівень. От хоча б у наступному матчі Суперліги з Миколаєвим. Нам просто, як молодим гравцям, не вистачало досвіду. Тренер неодноразово казав, що ми випадаємо і команда грає, ніби вчотирьох.
- Повернемось до твого досвіду виступів за національну збірну. Чим запам'ятався ЄвроБаскет цього літа?
- До збірної раніше вже викликався. Ще коли був у U-16. Теж їздив на ЄвроБаскет, але то був дивізіон B. Рівень гравців там нижчий. А як запросили до U-20, я дуже зрадів, бо для цього грубо кажучи і працював. Опинившись на перегляді, відчув підтримку тренера. Я йому імпонував як гравець. Керманич багато чого пояснював. Мені сподобалася його система захисту. А головне, що я зрозумів свою роль у команді. Це і допомогло виступити добре. Звісно, що завжди хочеться краще. Та найважливіше – це отримувати задоволення від баскетболу. Граючи на ЄвроБаскеті я реально кайфував.
- А окрім баскетболу від чого кайфуєш, які хобі, що надихає?
- Вільного часу не так вже й багато зараз. Але коли вдома залишаюсь, то обожнюю дивитися серіали. Не люблю фільми, а от від серіалів без тями. Можу почитати книгу. А так, враховуючи, що живу сам, треба готувати та займатися рутиною.
- А які серіали подобаються?
- Зазвичай я намагаюсь дивитися американські, англійською мовою. Це потрібно, хоча б для того, аби спілкуватися з легіонерами.
- А серіали, або фільми про баскетбол любиш якісь?
- Ні, вони якісь сильно награні. Мені це не подобається.
- Навіть той таки Движение вверх?
- От якраз Движение вверх взагалі якийсь не реальний, фантастичний фільм. Сподобалася сама історія, але те, як його зняли – це якась фантастика. Можливо це для мене, як для людини, котра грає в баскетбол щодня, стрічка виглядала дивно. З американських фільмів можу виділити Тренер Картер. Подивившись, я дуже хотів поїхати до США грати за школу.
- Існує прикмета, що в команді для фарту повинен бути хоч один рудий. Чув про таке?
- Ні, не чув такого, якщо чесно. Ніхто ніколи не казав. Гадаю, що фартить багато кому. А зв’язок із тим, що ви сказали не помічав.
- Ти дуже сміливо боровся в матчі проти Дніпра. Потім через травму пропустив матчі з Одесою та Хіміком. А після відновлення твоя впевненість трохи знизилась. Як зараз почуваєшся в плані фізичних кондицій?
- Так, у грі з Дніпром я відчув, що вийшов на оптимальний рівень. А перед матчем з "Одесою" підвернув гомілкостоп. Було прикро, бо це трапилось тоді, коли тільки-но набрав потрібну форму та кондиції. Дуже хотілося грати. Взагалі ненавиджу сидіти та споглядати зі сторони. Люблю допомагати команді. Ну якщо в кубкових матчах я тільки починав відновлюватися, то зараз відмінно себе почуваю. На найближчі поєдинку буду готовий на всі 100 відсотків.
- Повернімося до наших реалій. Остання гра з Прометеєм. Боляче було не тільки від поразки. Через гучну підтримку вболівальників Кам’янського, запорізьких прихильників було майже не чути. Іноді здавалося, що господарями Юності були ваші суперники. Тож скажи, наскільки вам важлива підтримка власних фанатів?
- Пам’ятаю на гру з Хіміком прийшло дуже багато наших уболівальників. Була нереальна атмосфера в залі. Але ж зрозуміло, що люди не хочуть приходити і дивитися на команду, яка програє. Тож тут є і наша провина. Звісно ми хочемо, щоб фанати повернулися на трибуни. Щоб приходило ще більше глядачів. Це додаткова мотивація, це як шостий гравець. З нашого боку ми віддячимо перемогами. Зараз завзято над цим працюємо.
