Гравець Київ-Баскета Вероніка Любінець дебютувала у національній збірній України. 19 серпня вона зіграла більше двох хвилин у товариській грі Латвія – Україна (поразка синьо-жовтих 59:80). Вероніка поділилася з клубною прес-службою своїми емоціями від дебюту.
– Хвилювалася, не очікувала, що отримаю можливість зіграти. Бо перед цим у двох матчах (з Росією та Швецією – ред.) сиділа на лаві запасних. Але тренер був іншої думки і випустив мене на дві хвилини. Була вже четверта чверть, звісно, було б добре, якби мій дебют припав на переможний матч збірної, але вже сталося, як сталося. Я рада, що цей момент настав!
– Чим запам’ятався цей вихід на паркет, крім хвилювання?
– Намагалася не зіпсувати загальної картини гри. Оцінюю досить критично свої дій. Бо не відіграла у захисті, щоправда підібрала два рази. Тепер залишається працювати, старатися, доводити – що я можу зіграти і на мене можна покластися. А так на усіх іграх підтримувала дівчат щосили.
– У збірній є якась процедура посвяти?
– Та ні, просто усі дівчата привітали з дебютом, та й усе.
– Включаючи Д’Андру Мосс?
– Так, поки що не зовсім уловлюю сенс її слів, але переконана – вона теж була рада і сказала мені теплі слова.
– Просто в інших командах новачки, скажімо, співають на вечері, чи ще якийсь ритуал є.
– Якби я закинула м’яч і набрала б очки, тоді пригощала б команду солодощами. Але, поки що обійшлося без тортів. Сподіваюся, до наступного разу.
– Привітання отримувала з дебютом від рідних, друзів?
– Так, чимало повідомлень отримала, усі раді – мама, рідні, друзі. Ці привітання дали усвідомити, що для будь-якого гравця дебют у національній збірній – непересічна подія.
– Деякі за усю кар’єру не отримують такого шансу.
– Так, тому для того, щоб пережити це відчуття знов і знов, треба працювати, ставити перед собою найвищі цілі. У Київ-Баскета вони найвищі завжди, тому я рада, що є частиною цієї команди. З нею, я впевнена, буду прогресувати як гравець. Зараз приєднаюся до дівчат і продовжу підготовку до сезону.
