Вчитель фізвиховання гімназії №17 (м. Черкаси) В’ячеслав Скапінцев виграв разом зі своїми підопічними фінал Шкільної баскетбольної ліги 3х3. Він розповідає про передумови цього результату і особливості учнівського баскетболу
- По-перше ці хлопці займаються у клубі (Черкаські Мавпи – ред.), тренуються деякі навіть два рази на день. Вони усі зі спорткласу. Важливо, щоб вони були пристосовані не тільки для класичного баскетболу, а й для 3х3. Нам вдалося вже по ходу скорегувати їхній виступ, пояснивши їм, що правила 3х3 трохи інші, ніж у 5х5. Гра більш контактна, хлопці це вже зрозуміли по ходу змагань, що можуть грати контактно і за це не отримуватимуть фолів, прийшов результат. Вчитися треба, тренуватися – і чим більше, тим краще.
- У Вас вибір хлопців у команду був великим?
- Були хлопці, можна було і не одну команду зібрати. І серед старших також. Область ми навіть виграли трохи іншим складом. Один хлопець захворів на запалення легень, а він був одним з лідерів команди. Замінили його на іншого. І теж виграли.
- А хто лідером тоді був?
- Краснощока Іван. І він через хворобу не зміг зіграти. А замість нього взяли високого хлопця Івана Токовенка.
- І він виправдав довіру тренера.
- Так, повністю. Навіть хлопці боялися без нього виходити у старті. Я їм казав, давайте маленькими вийдемо. А вони – ні, ні, ні. Ваня, Ваня. Ну, в команді двоє хлопців були молодшими, 2005-го року народження, а двоє 2003-го. Я коли дивився на суперників, вони переважали фізично, було видно це. Тільки за рахунок того, що Ваня був, а він такий габаритний хлопець, і за рахунок того, що вони намагалися діяти жорстко, вони змогли завадити зіграти більш кремезним суперникам.
- А система спортивного класу у вашій школі скільки років діє?
- Другий рік вже цей клас функціонує. У них є ранкове тренування. Вони до першого уроку тренуються, на нульовому починають, тричі на тиждень. А потім ввечері з чотирьох годин ще мають тренування.
- Ви з цими хлопцями разом увесь час проводите у школі?
- Один тільки такий хлопець, з 5-го класу я у нього фізвиховання викладаю. Це Іван Кригін з 9-го Б. Тренується він звісно у тренерів. А інші тренуються теж з тренерами, просто ми збираємо збірну школи і готуємося разом до таких змагань.
- Навчатися у спортивному класі важче, ніж у звичному?
- Так, зробили їм трохи… скорегували розклад. Звісно, що важче їм займатися. Якщо людина просто ходить до школи, прийшла і вчить уроки. Їм треба швидше вчить уроки, щоб сили на тренування залишалися. Я колись сам півроку у київському спорт інтернаті навчався, по собі знаю, наскільки це важко. Я за півроку багато чого втратив у навчанні. Знаю, що їм важко. Але вчителі намагаються викласти їм матеріал, щоб вони могли його зрозуміти. Ну і розуміють ситуацію теж. Ми намагаємося їм пояснити, що вони не гуляють, не грають на планшетах, як інші. А займаються справою. Інколи сил не вистачає, інколи часу. Інколи їдуть на змагання, пропускають. Але потім надолужують. Час на навчальний рік в усіх однаковий.
- У цих хлопців є перспективи у професійному баскетболі?
- Ну, вони ще малі. 8 – 9 клас. Не можна одразу так усіх відсіювати. Наприклад, найвищий Іван Токовенко серйозно займається баскетболом тільки перший рік. А вже у нього які результати. То мабуть так – і тренери кажуть, що у нього велика перспектива. Та й інші. Будемо бачити далі, дітей важко так розрізнити – хто буде баскетболістом, хто не буде, це дуже важко. Деякі виділяються. Наприклад Михайлюк (гравець НБА – ред.) коли був школярем, то його було видно змалечку. Коли він виходив на майданчик, його команда вигравала усе. Це талант був – одразу видно. Але не усі ж такі.
- Тобто, якщо талант є, він і пізніше може проявитися.
- Може щось і пізніше розкритися. Вони доволі молоді гравці і не так багато займаються. Але ж бачите – досягають, обігрують ровесників, відтак щось в них є. Працюють з ними тренери, а я вже як тренер збірної. Візьміть в футболі – Андрій Шевченко. Він нікого не готує, але збирає кращих. І потім вже разом виступають. Так і в нас. Вчитель – це тренер збірної, тільки на змагання. А тренують тренери.
- Ви як вчитель психологічну роботу проводите, налаштовуєте хлопців?
- Звісно, ми їхали і завуч з нами спілкувався – давайте хлопці, щоб гідно виступили. Ми приїхали і сказали – виконали ваші настанови.
- З цими хлопцями у психологічному плані працювати важко, чи Ви з ними спільну мову швидко знаходите?
- Ні, вони хлопці усі дисципліновані. Видно, що вони спортсмени, виховані вже у відповідному дусі. З ними просто.
