Команда дівчат 2011 року народження і молодше з Новомиргорода Кіровоградської області подала заявку змагатися у ВЮБЛ сезону 2024/25. Вона стала першою дівочою командою Новомиргородської МДЮСШ за 20 років, яка зіграла на всеукраїнських змаганнях з баскетболу. У дебютному матчі вихованки цієї школи зуміли перемогти дніпровську СДЮСШОР №5 - ДФКС.
Пресслужба ФБУ розпитала головну тренерку новомиргородської команди Юлію Меркоєву про початок сезону, успіхи вихованок і її цікавий шлях від професійної плавчині до викладання баскетболу.
– Ваша команда дівчат 2011-2012 років народження раніше вдало зарекомендувала себе під час виступів на регіональних змаганнях Київської та Кіровоградської областей. Розкажіть про її перемоги на минулих турнірах.
– Наша команда зуміла потрапити на чемпіонат Київської області. Дізналася про ці змагання від Алли Вікторівни Бикової. У нас була команда, були здібні дівчатка, але в нашому регіоні не було з ким грати. Змагання в Кіровоградській області серед дівчат 2011 року не проводяться. Тому я шукала команди для спарингів. Ми їздили на дружню зустріч із на рік старшими дівчатками Черкаських Мавп, грали з командою Push Team. Але хотіли зустрітися зі своїми однолітками та випробувати власні сили.
Так вийшло, що рік тому, в листопаді, у Facebook знайшла сторінку Алли Вікторівни та написала їй в особисті повідомлення щодо можливого дружнього матчу. Вона мені відповіла, що проводять чемпіонат Київської області, він є відкритим, і ми можемо на нього додатково заявитись. Я переговорила з батьками, й ми вирішили спробувати. У нас було 10 виїздів, проводили по дві гри. Для нашого розвитку це дало великий поштовх. Грали і проти хлопчиків, і проти дівчаток. Команди хлопців, хоч і на рік молодші, але також зіграли важливу роль для нашого розвитку. Отримали колосальний досвід. Ми впевнено пройшли весь сезон і посіли перше місце. Це було дуже приємно, були задоволені результатом.
Половина нашої команди – 2011 р.н., а інша половина – 2012-2013 років народження. У Кіровоградській області проводився чемпіонат по 2012 року, де ми теж вибороли перше місце.
– Уперше за 20 років команда дівчат Новомиргородської МДЮСШ знову виступає у всеукраїнських змаганнях з баскетболу. Чому саме цього сезону вирішили заявитись у ВЮБЛ, а не раніше? Які цілі та завдання переслідуєте у сезоні 2024/25?
– Так, до цього сезону дівчата нашої МДЮСШ грали на всеукраїнських змаганнях у 2004 році. Це не перша моя команда, цього року випустився зі школи перший мій набір. Ми з ними також посідали призові місця на чемпіонатах області. Але спочатку була пандемія та втратили пів сезону, а потім почалася повномасштабна війна. Половина основного складу виїхала за кордон. Ми, звісно, продовжили працювати з тими дітками, які залишились. Змагалися в області, але не зуміли вийти на той рівень, який би бажали бачити.
Хотіли заявитися 2011 роком народження у ВЮБЛ ще минулого сезону, але навіть не мали проведених 10 ігор. А коли зіграли чемпіонат Київської області, то в нас з'явилося право заявитись. Що ми й зробили. Їздимо на ВЮБЛ коштом міської ради. Нам повідомили, що цей чемпіонат повністю профінансують. Вдячні міському голові Ігорю Валерійовичу Забажану, що у складні часи знаходить фінанси в бюджеті на наші виїзди.
Завдання – показати гідний результат. Ми працюватимемо на максимумі. Розуміємо, що в нашого міста невелике населення, відсутня можливість підсилити команду. Хочу від початку до кінця сезону вберегти весь склад від травм. Якого досягнемо результату – дізнаємося наприкінці сезону.
– У першому матчі МДЮСШ дещо сенсаційно перемогла команду дніпровської СДЮСШОР №5. Завдяки чому зуміли з перемоги дебютувати на всеукраїнських змаганнях?
– Вважаю, що команду з Дніпра ми перемогли завдяки щільній грі в захисті, а в нападі суперниці дозволяли роботи нам проходи один в один. Результат цих проходів ви бачили. Наша капітанка Златослава Лукіна набрала 40 очок. Перемога стала для нашої команди дуже важливою психологічно. Як би ми не хотіли пояснити дівчатам, що тренуємося так само як і у великих містах, але психологічно їм важко. Тому ця перемога на старті сезону була дуже необхідною для нас, щоб дівчата повірили у власні сили.
– Наступного дня ваші вихованки поступилися Переяславській ДЮСШ. На змаганнях минулого літа цей склад новомиргородських баскетболісток вирвав перемогу в овертаймі над командою переяславських дівчат. Чого не вистачило, щоб виграти в них у першому баблі ВЮБЛ?
– Дійсно в Карпатах ми зустрічались і перемогли в овертаймі. Тоді Переяслав грав без двох основних гравчинь. Це сильний та уже досвідчений суперник. Якщо не помиляюся, вони другий рік виступають у ВЮБЛ. В минулого сезону Переяславська ДЮСШ зупинилися за крок від нагород і посіла четверте місце.
У першій чверті ми невдало зіграли в захисті, особливо на перших хвилинах. Потім скорегували свою гру, боротьба була рівною. На жаль, нам не вдалося реалізувати деякі створені моменти в нападі. Тому в підсумку ми зазнали поразки. У тій зустрічі ми налаштовувалися на перемогу, хотіли її вибороти, але зробили помилки. Зараз працюємо над їх виправленням для того, щоб в майбутньому не повторювати.
– На яких ігрових принципах будуються напад і захист вашої команди?
– У захисті навчаю, щоб кожна гравчиня домінувала над нападницями суперників. Активно використовуємо пресинг. Вчимося тому, щоб кожна баскетболістка була в захисті на скільки сильною, щоб ми використовували як можна менше підстрахувань. Звісно, вчимося й зміні захисниць. Але зональний захист із дівчатами цього віку не вивчаємо та не використовуємо.
У нападі намагаємося робити швидкі атаки, але коли в нас не виходить, звісно, граємо й пік-н-роли. Великий акцент робимо на спейсінг і таймінг. Вважаю, що зараз основне для цього віку навчити кожну спортсменку, де вона має бути в певну секунду часу, та за долі секунди приймати правильні рішення. Також проводимо роботу над проходами. На тренуваннях дуже багато працюємо сам на сам, щоб відточувати навички гри як у захисті, так і в нападі.
Амплуа гравчинь можуть змінюватися, бо вони навчаються та ростуть. У майбутньому наші «перші номери» можуть стати «п'ятими», або навпаки, тому на цьому не робимо акцент.
– Лідерками команди МДЮСШ є три захисниці: Златослава Лукіна, Олександра Венгуренко та Ульяна Романенко. Розігруюча Лукіна на старті чемпіонату є найкращою за набраними очками й рейтингом ефективності, третьою за кількістю підбирань. Розкажіть про баскетболісток та оцініть їх перспективи.
– Як тренерка не дуже люблю виділяти дітей. Ми ж граємо в командний вид спорту. Коли постійно виділяються лідерки, а про інших гравчинь не згадують, вважаю, що це не дуже правильно. Чорнову роботу виконує вся команда, працюємо на загальний результат. І дітки, що організовують напад, і дітки, що не дають в захисті пройти суперницям… Вони також роблять величезний внесок у командний результат.
Звісно, відповім на запитання. Можу сказати, що Злата Лукіна найпершою прийшла займатися баскетболом. Більше як три роки тому вона розпочала тренуватися зі старшими дівчатами. У моїй старшій групі займалась її подружка, яка дуже багато розповідала про наші змагання, тренування. Злата почала мріяти також стати гравчинею з такого захоплюючого, але невідомого для себе виду спорту. З перших днів дуже плідно й наполегливо працює на кожному тренуванні, це дає їй змогу ставати дедалі краще.
Саша Венгуренко, навпаки, займається баскетболом менше ніж рік. Дуже динамічна й активна дівчинка. Має невеликий досвід, нам є ще над чим працювати, але вже за такий короткий проміжок часу вона зарекомендувала себе результативною гравчинею. Дуже добре працює в захисті, робить феєричні підбирання. Її старання помітно неозброєним оком, а самовіддача – на найвищому рівні.
Ульяна Романенко – дівчинка, яка робить неймовірні перехоплення та блокшоти. За кількістю передач у середньому за гру вона на четвертому місці після першого туру. Мені здається, що Уля народилася з м'ячем в руках, дуже технічна гравчиня. Найтехнічніша в нашій команді. Має добре поставлені середній і дальній кидки. Працює зі мною близько 2.5 року. Як і Лукіна, Романенко 2012 року народження.
Я ніколи в житті нікого не примушувала ходити на тренування. Баскетбол для них став більше ніж хобі. Це їх улюблена справа. Вони – відповідальні дівчата, які маленькими кроками йдуть до мрії – потрапити в збірну України. Зі свого боку намагатимуся допомогти реалізувати мрію дівчаток. Буду дуже щасливою, якщо їм вдасться це зробити.
– Як КМС із плавання зуміла стати тренеркою з баскетболу? Як давно займаєтеся тренерською діяльністю?
– Я – професійна спортсменка. З 1 класу займалася плаванням. Потім закінчила спортивний інтернат, здобула кваліфікацію бакалавра в Національному педагогічному університеті імені Драгоманова, а вищу освіту – в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини.
У 2017 році мені запропонували стати тренеркою з баскетболу. Виникає питання: як плавчиня зможе навчати баскетболу? Але я дуже люблю працювати з дітьми, здобула університетську освіту, у вільний час сама грала в баскетбол, у тому числі під час зборів плавців. Мені ця гра завжди дуже подобалася, вона була моїм хобі, яке поступово переросло в професію. Коли з'явилася пропозиція тренувати баскетболісток, то вирішила, що зумію реалізувати поставлену мету, та в мене все вийде.
Розпочалось активне навчання: читала, дивилася відео, спілкувалася з людьми, які в Новомиргородській громаді працювали тренерами. Але, звісно, не вистачало того, що сама не пройшла школу баскетболу. Усі професійні спортсмени не звикли здаватись, і я не виключення, тому навчаюсь і йду далі. Поступово йшла маленькими кроками до досягнення мети: зібрала першу команду дівчаток 2006-2007 років народження, зібрала другу… Люблю спорт, люблю баскетбол, люблю свою професію. Вважаю, що сьогодні ми гідно представляємо нашу Кіровоградську область.
– Яка вікова група дівчат або хлопців із Новомиргорода може в майбутньому також змагатись у ВЮБЛ? Згадайте своїх кращих вихованок минулих поколінь і також розкажіть за них.
– Мені дуже хочеться, щоб це була моя команда дівчаток 2014-2015 року. Цього сезону ми вже заявилися на відкритий чемпіонат Київської області за цією віковою категорією. 16 листопада розпочинаємо перші ігри з цими маленькими дівчатками. Хочу, щоб саме ці гравчині продовжили представляти наш баскетбол і на всеукраїнській арені.
Вихованка моєї старшої групи, зріст якої був 187 см, отримала пропозицію грати у Вищій лізі за Черкаські Мавпи. На жаль, після 11 класу її сім'я вирішила, що баскетбол повинен стати хобі, а професія буде іншою. Декілька моїх вихованок виїхали за кордон і професійно не займаються спортом, а вивчають іноземні мови, щоб далі здобувати освіту в Європі. Але беруть участь у студентських змаганнях.
