На минулому тижні в столичному ПС Венето пройшов Відкритий чемпіонат міста Києва з баскетболу на візках серед осіб з порушенням ОРА.
Участь у змаганнях брали дві столичні команди - Київські Леви та команда військових Tytanovi. Також до столиці приїхали Одеса-Баскет та Титани зі Львову.
Переможцями турніру стали львівські Титани, які у фіналі виграли у столичної команди Tytanovi 26:16.
Прес-служба ФБУ поспілкувалась з одним з засновників команди, капітаном Павлом Козаком, який розповів про історію клубу та її сучасність.
- Якщо ми говоримо саме за баскетбол на візках у Львові, то це третій рестарт. Перший раз ми розпочали на початку 2000-х. На той момент в Україні було 8 команд і ми з Дніпром боролись за бронзу. Кращими в Україні були Харків та БК Донбас, які були для нас недосяжні.
У 2006-07 році баскетбол на візках став занепадати і десь з 2010 року чемпіонат і Кубок України вже не організовували. Наш вид спорту визначили не пріоритетним. Фінансування не було і більшість або завершили зі спортом, або пішли в інші види. Без зайвого перебільшення скажу, що тоді баскетбол на візках поховали дяді у великих кабінетах.
Рестарт був у 2016 році, коли ми зібрали заново команду. Була проблема в матеріально технічній базі, з візками, але мої друзі з ІТ, люди, яких я тренував, знайомі знайомих допомогли купити шість візків. Вони були нові, але не були індивідуально підібрані. Ми провели декілька турнірів у Львові, запрошували різні команди. У 2017 році провели турнір рівня чемпіонату України. Приїхали шестикратні чемпіони України з Харкова, з якими ми зустрілись у фіналі, була київська команда. Проводили ми також міжнародні турніри, до нас приїздили команди з Польщі.
До пандемії коронавірусу нас регулярно запрошували до Кракова на престижний турнір, рівень був високий, а ми непогано конкурували навіть з командами польського дивізіону А. При тому, що у нас баскетбол – це заняття для душі. Я, наприклад, займаюсь жимом штанги лежачі, майстер міжнародного класу, більше 20 років в цьому виді спорту... Але в 2019 році ми зупинили проект. Не було розуміння міської влади.
Відносно недавно ми з моїм близьким другом вирішили заснувати спортивний клуб. Назвали його Титани. Де-юре юридично все оформили чотири місяці назад. 13 травня ми відновили баскетбольні тренування.
За цей час багато роботи проведено, реставровано візків. Недоспані ночі, зірвані руки, змінені росхідники… але воно того вартувало. Рухаємось. Попри всі складнощі, відсутність підтримки місцевої влади. Нам треба робити своє.
- Що є головним мотиватором для вас, враховуючи відсутність підтримки?
- Зараз все робиться на морально-вольових. Зібрався гарний склад, залишилось його награти. Наразі є ще проблема по локації, маємо змогу тренуватись лише раз в тиждень – в понеділок о 20:00 після роботи. Треба гроші додому заробляти. Але всі ентузіасти. Нам робити своє і рухатись далі. Хто як не ми?
Інструктором з відновлення я працюю з 1999 року, з 2014 року працюю з військовими. Якщо аналізувати ситуацію тоді і зараз, то нам роботи з ветеранами вистачить років на 50. Людей треба повертати до життя, їх треба соціалізувати. Дуже важливою є реабілітація через активний спорт. Потрібно рухатись.
- Скільки людей у вас залишились з минулого складу і наскільки обновилась команда?
- Зі старого складу у нас 30-40%, а решта – нові люди. Є цивільні, адже побутовий травматизм ніхто не відміняв, є внутрішньо-переміщені, які залишились у Львові. Є троє військових станом на сьогодні.
Ми працюємо над розвитком клубу. Хочеться, щоб цей проект був успішним і довготривалим, а не одноразовим, як у нас в країні звикли робити. Прикро, коли політики займаються популізмом і цих людей використовують для масовки. Нам своє робити. Хочеться більше розуміння і підтримки.
- В перспективі чи планується відновлення розіграшу чемпіонату України?
- Хочеться, щоб кількість команд зростала з арифметичною прогресією. Щоб у нас, як наприклад в Польщі, був Дивізіон А і Дивізіон В з 6-8 командами в кожному.
Але баскетбол – не дешевий вид спорту. Головне – це матеріально-технічна база, адже один візок коштує від 3 до 7-8 тисяч євро. Самі колеса коштують 2-2,5 тисяч євро. І розхідники – не дешева штука. Важко бути в Україні активним на візку. Нам потрібна підтримка.
- Лише в червні у баскетболі на візках відбулись змагання в Одесі та Києві. Хочеться прийняти команди у Львові?
Це історична подія для України: як в Одесі пройшов турнір з баскетболу на візках Кубок Чорного моря
