Минулого туру жіночої Суперліги України з баскетболу сезону 2024/25 команда Вінниця-Медуніверситет двічі обіграла одеську ІнтерХім-СДЮСШОР. Капітанка вінничанок Вікторія Огій завдяки результативному виступу була обрана MVP і потрапила у символічну п’ятірку ігрового тижня.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Визначені символічна збірна та MVP третього ігрового тижня жіночої Суперліги
Після третини регулярного чемпіонату Вінниця разом із чинним чемпіоном України Франківськ-Прикарпаття (Збірна Івано-Франківської області) мають однакову кількість перемог і ділять перше та друге місця турнірної таблиці.
Розігруюча захисниця Огій поточного сезону є найкращою за середнім рейтингом ефективності (21) і кількістю передач (5.5), їй єдиній у середньому за гру підкорюється статистична лінійка з 10+ очок, 10+ підбирань та 5+ передач. Вона авторка єдиного квадрупл-даблу жіночої Суперліги та очолює історичні рейтинги за кількістю передач і перехоплень у найсильнішому баскетбольному дивізіоні України.
Пресслужба ФБУ в інтерв’ю розпитала талановиту та скромну Вікторію Огій про сезон Суперліги, матчі з одеситками, особисті спортивні досягнення та особливості поєднання ролей мами й професійної баскетболістки.
– З результатом 4 перемоги та 2 поразки команда Вінниця-Медуніверситет стартувала в новому сезоні Суперліги України. На першому ігровому тижні ви зуміли перемогти чинних чемпіонок із Франківськ-Прикарпаття, минулого тижня двічі обіграли одеську ІнтерХім-СДЮСШОР. Завдяки чому провели такий успішний старт, і які завдання є перед клубом на сезон?
– Цей сезон ми розпочали впевнено та сміливо. Ми показали іншим командам, що з нами буде не просто грати. Сподіваюся, ми його так і продовжимо. Мені здається, коли перемогли Франківськ, то в нас з’явилася впевненість на майданчику. Думаю, це допомогло нам здобути перемоги над Одесою та Києвом. З одеситками були емоційні та фізично виснажливі ігри. Вважаю, ми їх перемогли завдяки швидкості та емоційній стійкості. Такі ігри демонструють, у кого більша емоційна стійкість.
Завдання на сезон від тренера Сергія Козанчука й керівництва клубу – продемонструвати сильний і швидкий баскетбол. І, звичайно, посісти призове місце. Я думаю, наша команда це право заслужила за стільки років без медалей. Вважаю, ми зможемо це зробити.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Сергій Козанчук: Хочемо спробувати попасти в призи жіночої Суперліги
– Минулого туру з Одесою перед домашніми трибунами відбулися два різні матчі. Перший – ви виграли з близьким рахунком. У другому поєдинку було не просто, вінничанки з великою різницею програвали під час зустрічі, але також зуміли перемогти. Ти в першій грі була близькою до квадрупл-даблу, в підсумку не лише потрапила у символічну збірну, але й отримала звання MVP ігрового тижня. Розкажи, будь ласка, про перебіг подій матчів і своє ігрове протистояння з Оленою Самбурською.
– Так, звичайно, думаю, завдяки фактору трибун ми не здавалися в другій грі. Її розпочали не погано, але був період, коли програвали, мені здається, навіть -15. Проте завдяки підтримці вболівальників ми постаралися та виграли цей матч. Було багато людей у залі: і просто вболівальники, і молоді вихованці. На другу гру, навіть, приїжджали за нас вболівати баскетболістки з Бару. Було дуже приємно, що наша гра викликає такий інтерес.
Перший матч провели рівно. Ми багато забивали та лідирували в рахунку. Але наприкінці зустрічі близько підпустили суперниць, останні секунди були емоційні. Перед сиреною Юлія Мусієнко виконувала триочкову спробу, а наша гравчиня сфолила. Проте знову таки завдячуючи підтримці вболівальників, вони дуже сильно кричали, суперниця перший штрафний не забила, другий влучила, а третій також промазала. Ми виграли й цю зустріч.
З Одесою в нас завжди важкі протистояння. Ми граємо приблизно на одному рівні, гравчині плюс-мінус одного рівня. Тому хочемо в них вигравати, демонструвати, що ми кращі.
Я б не сказала, що існує якесь особливе протистояння з Оленою Самбурською. Його немає. Не граю проти перших номерів якось інакше. Граю зі всіма баскетболістками однаково. Я її поважаю як гравчиню, вона виступала за кордоном, і це круто. Звичайно, Олена більш досвідчена, мені цікаво грати проти таких баскетболісток. З них можна брати приклад. Мені здається, ми вже всі знаємо хто та як грає. Знаємо, що від суперниць очікувати. Ми граємо на досвіді, маємо повагу одна до одної.
Скажу так, у цій лізі всі розігруючі однаково досвідчені та зіграли багато матчів. Ми всі граємо у свою гру, виконуємо задачі від тренерів і робимо все можливе для перемог команд. Як казав мій перший тренер: «"Перший номер" – це голова команди». Тому, звісно, від нас багато чого залежить.
– У наступному турі ви знову зіграєте проти двічі поспіль чемпіонок України з Франківськ-Прикарпаття, які також виступають в єврокубку (EWBL). Це буде битва лідерок чемпіонату. Розкажіть про очікування від цих майбутніх протистоянь.
– 21 грудня їдемо в Івано-Франківськ. Ми готуємося, знаємо як вони грають, що роблять у захисті, що від них очікувати. У першому турі зіграли на рівних. Проте до їх складу додалася лідерка Оксана Моллова, яка проти нас не грала у Вінниці. Вона має досвід виступів і за кордоном. Сподіваюся, це підсилення нам підсумкову «картину» не зіпсує.
Звичайно, краще коли в команди є більше ігрової практики, дівчата краще розуміють одна одну на майданчику. Але, сподіваюся, вони гратимуть на фоні втоми, а ми, навпаки, будемо «свіжі» та постараємося перемогти в цих двох зустрічах.
– Ти очолюєш історичні рейтинги за кількістю передач і перехоплень у Суперлізі. У першому матчі сезону 2022/23 вписала своє прізвище в історію українського баскетболу, із запасом зробивши перший і наразі єдиний квадрупл-дабл жіночої Суперліги. У твоєму активі тоді за гру було 19 очок, 20 перехоплень, 16 передач та 15 підбирань. Що згадаєш про той матч? Які ще ігри Суперліги є пам’ятними? Яке значення для тебе мають ці статистичні рекорди?
– Не думала, що буду очолювати ці рейтинги, була приємно здивована та вражена, коли дізналась. Після потрапляння в рейтинги хочеться ще більше над собою працювати й вдосконалювати свої передачі та захист. Завжди є над чим працювати, не потрібно зупинятися, треба «рости» та ставати краще. Зізнаюсь, що більше люблю віддати красиву передачу, чим сама заробити очки. Отримую задоволення, коли після моєї передачі забивають м'яча напарниці з команди.
Щодо квадрупл-даблу... Це був наш перший домашній тур. Ми довго не грали, мали велику перерву через початок повномасштабної війни. Мені не вистачало азарту офіційних матчів, і коли розпочався сезон, то віддавалася баскетболу на повну. Грала у своє задоволення. Не ставлю собі задачі, що сьогодні повинна забити скільки-то очок, зробити стільки-то перехоплень. Ні, в мене такого немає.
Для мене всі матчі цікаві та відповідальні. Складно якусь гру виокремити. Був період, коли дуже рідко вигравали в одеситок. Після серії поразок ми грали в Одесі, зібралися та зуміли там перемогти. Цей матч запам’ятала.
– Останні три сезони ти виводиш на майданчик команду рідного міста з капітанською пов’язкою. У Вінниці граєш протягом усієї кар’єри та вже є справжньою місцевою легендою. Юні баскетболістки МСДЮСШОР з баскетболу хочуть бути схожими на Вікторію Огій. Що для тебе значить це капітанство, чи не відчуваєш через таку роль додатковий тиск?
– Насамперед скажу, це честь, що з мене беруть приклад. Мені дуже приємно, я рада, що можу своєю грою надихати інших баскетболісток. Не вважаю, що це капітанство тисне. Особисто на мене воно ніяк не вплинуло. Завжди віддаю всю себе грі на 100%. Незважаючи на те, маю капітанську пов’язку чи ні. Усю свою кар’єру граю за цю команду, критичного тиску не відчуваю.
– На клубному рівні вінничанки здобули бронзу чемпіонату України. З вінницькою студентською командою ти була віцечемпіонкою Універсіади. Які медалі є найбільш цінними особисто для тебе?
– Нагорода за третє місце. Це найважливіша медаль для мене. Пам’ятаю, що фінальний етап ми грали в Херсоні. Але варто сказати, що всі медалі цінні. Просто, вони всі зароблені важкою працею. Сподіваюся, цього сезону ми виборемо наступну медаль.
– На міжнародному рівні ти грала на чемпіонатах Європи за кадетську, юніорську та молодіжну збірні України з класичного баскетболу, виступала в історичному складі національної збірної України з баскетболу 3х3. Згадай свій найкращий турнір або матч у синьо-жовтій формі.
– Пам’ятаю матч чемпіонату Європи U-16 проти німкень за вихід у 1/8 фіналу. Гра тоді була дуже цікавою, ми боролися до кінця, але, на жаль, програли в овертаймі.
Перед цим чемпіонатом зі збірною їздили на міжнародний турнір U-16 в Італію. Посіли перше місце. Там грали проти американської команди. Після завершення матчу мені запропонували переїхати у США, там навчатися та грати. Можливо, була ще малою, боялася великої незнайомої для мене країни, мала «мовний бар’єр». Тому я не поїхала.
– Мало кому відомо, але під час виступів у ВЮБЛ ти отримала від тренерів інших команд прізвисько «Летюча». Розкажи про свої особисті й твоїх команд досягнення на дівочих чемпіонатах України.
– Думаю, дали мені таке прізвисько за швидкість. Я була швидкою як у нападі, так і в захисті. Цікаве та веселе слово для мене підібрали. Таке прізвисько додавало мені позитивних емоцій. Коли мій перший тренер Олександр Миколайович Аносов розповів за нього, то дуже мене повеселив.
Як тільки почали виступати у ВЮБЛ, то грали проти Рівного. Програли їм дуже багато. Вони були сильніші, на крок попереду за нас. Уже виконували триочкові спроби. Були швидшою командою. Але ми продовжили тренуватися під керівництвом мого першого наставника, не здалися та вже через рік виграли в рівнянок. Ми завжди працювали над захистом, наша команда була одною з кращих у цьому компоненті гри. Тренер робив на цьому акцент.
Дуже принциповими були протистояння з командами Херсона, Бердянська й Житомира. Пам’ятаю одного разу протягом матчу програвали житомирянкам -20, а в підсумку виграли пару очок.
– Ти дуже швидко повернулася на паркет після народження дитини. Особисто тобі складно поєднувати роль мами та професійної баскетболістки? Яке місце в твоєму житті посідає баскетбол?
– Так, дитині було 7 місяців, як я почала тренуватись. Фізично трішки було важко. Довго не грала. Завдяки підтримці моїх чоловіка й батьків було легше повернутися в баскетбол. Я не так переживала. Маю спортивну родину, бо чоловік також свого часу грав у Дніпрі в футбол.
Якщо у вас є підтримка, то не вважаю, що складно поєднувати баскетбол і материнство. З часом стало набагато легше. Чим старша стає дитина – тим легше. Донька зі мною ходить на тренування, вона не одна в залі, бо ще в однієї баскетболістки теж є дитина. Їм цікаво гратися разом.
У дитинстві баскетбол у мене був на першому місці. Завжди відвідувала тренування, не пропускала, знайшла багато друзів. Це була, мабуть, як друга сім’я. Завжди мала бажання йти до залу.
Сьогодні для мене баскетбол – це моральний відпочинок. Я приходжу в зал не тільки як на роботу працювати, а й відпочити душею та забути про всі проблеми. Це моя «віддушина». Ну, звісно, сьогодні для мене це також є один зі способів заробити гроші.
