БК Дніпро зробив другий поспіль «золотий дубль»: «золото» української Суперліги поклав у Кубок України Favbet-2024/25. Для клубу, який пройшов без поразок минулий регулярний чемпіонат (28-0), це чемпіонство стало третім за останні шість сезонів.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Дніпро став чемпіоном України сезону 2024/25
Головний тренер Дніпра Володимир Коваль вдруге поспіль отримав індивідуальну нагороду найкращого наставника сезону та продовжує бути єдиним тренером, який виграв Суперлігу України з двома різними клубами. В ексклюзивному інтерв’ю для пресслужби ФБУ він підбив підсумки минулого сезону, розповів про фінальну серію з Київ-Баскетом, свою тренерську кар’єру та ідею відродження чемпіонату дублерів.
– Дніпру другий сезон поспіль підкорився «золотий дубль» – перемога в чемпіонаті та Кубку України. Існує твердження, що захищати титули складніше, ніж завойовувати вперше. Як було у вас?
– Друге чемпіонство далося важче. Насамперед через те, що в нас «випали» двоє ключових гравців ротації на початку сезону: Олександр Тарасенко та Іван Колдомасов. Особливо постраждала позиція «першого номера». Залишився один Михайло Горобченко, який провів у середньому понад 30 хвилин за гру.
Мені здається, і рівень чемпіонату виріс. Усі команди були дуже непрості. Особливо це стало видно в кінці сезону, коли всі клуби набрали хід, а гравці набрали форму. Команди, які виходять на матч проти чемпіона, завжди прагнуть у нього виграти. А коли програють, то не мають жодного тиску. Таким клубам легше грати. А над чемпіоном, навпаки, «висить» тиск, що не можна програти. Думаю, це теж грає свою роль.
– У квітневому інтерв'ю ви сказали, що хотілося б пройти чемпіонат без поразок, але головне стати чемпіоном. Реалізація бажання пройти Суперлігу без поразок переноситься на наступний сезон?
– З початку сезону завдання було одне… Точніше два: виграти кубок і чемпіонат. Але цього сезону ми йшли без поразок. У березні я хлопцям сказав: «Якщо ми знаходимося за кілька кроків від історичного досягнення, то спробуймо це зробити». Ти не виходиш на майданчик програвати, а завжди хочеш перемогти. Тому вийшла така доволі довга серія без поразок. Наступного сезону плани залишаються ті ж самі. Не плануємо пройти без поразок. Але якщо це вдасться, то стане приємним бонусом.
– Як БК Дніпро безальтернативно виграв перший матч «золотої серії», так і безальтернативно програв другий. Звісно, ви давали оцінки матчам на пресконференціях після їх завершень. Пройшов час і, можливо, є що додати. Будь ласка, розкажіть про перші два поєдинки фінального протистояння Суперліги Favbet-2024/25.
– Це були два різні поєдинки. Перший матч нам було простіше грати. Ми були готові до Київ-Баскета в плані гри на пік-н-ролах. Ми вгадали, що вони гратимуть. До цього готувалися та «розбили» їх захист. Тому перемога, як здалося, вийшла впевненою.
Другий поєдинок був зовсім іншим. Київ-Баскет змінив захист. Не скажу, що ми до цього не були готові, але нам було важко проходити їх захист. У нас нічого не виходило. А кияни навпаки завдяки грі від захисту «побігли» та забили важливі очки. У той день усе в них виходило.
Десь ми не налаштувалися та недопрацювали. Поїхали в Київ святкувати чемпіонство. Але Київ-Баскет у котрий раз довів, що чемпіонство просто так не дається нікому, а треба працювати на майданчику.
– У вирішальному третьому матчі Київ-Баскет був близьким до головної сенсації сезону, коли на арені СК Шинник за короткий термін зумів скоротити відставання з «-17» до «-4». Чому так сталося? Які тоді емоції ви відчували?
– Особливих емоцій не було. Продовжував працювати. Мені потрібно було приймати рішення. Начебто, ми не погано йшли та грали. Київ-Баскет змінив захист у пік-н-ролах. Нібито, ми його «розбили», але не реалізували свої кидки з-під кошика. У транзишн пропустили два триочкові кидки від Максима Зайцева. Тому рахунок скоротився до «+6», та десь у нас, мабуть, з’явився мандраж на 1-1,5 хвилини. Було важко.
Фінальна серія Суперліги Favbet-2024/25. Матч №3. БК Дніпро — БК Київ-Баскет
Пробігла думка: «Невже це може статися? Увесь сезон так добре відіграли. Невже за 2 хвилини може все змінитися…» Добре, що витримали той тиск. Повторюсь, Київ-Баскет грав без тиску та розкуто. Важкі кидки забивав. Ніхто київських баскетболістів не бачив фаворитами у фіналі. А на нас «тиснуло», що програли в Києві та виступаємо вдома перед рідними вболівальниками. Що повинні вигравати. Думаю, ми впоралися з емоціями. Наприкінці матчу зробили все добре та зіграли краще за суперника.
– До фінальної серії Дніпро залишався непереможеним в українських турнірах сезону 2024/25. Розкажіть, як вдавалося мотивувати підопічних під час матчів регулярного чемпіонату, що вже не мали турнірного значення.
– Як уже сказав, треба виходити в кожному матчі перемагати. Ти ж не виходиш програвати? Маємо досвідчених гравців. Майже кожен зі складу торік уже був чемпіоном. Це теж статус. Хлопці самі налаштовуються, щоб підтвердити свій статус кращих, і виходять на майданчик. А тренери в цьому їм допомагають. Загалом готувалися як завжди. Нічого особливого в підготовці не було. Програвати ніхто не хоче. Це завжди не приємно. Це і є мотивацією. Навіть коли щось у грі не виходить, все одно потрібно перемогти.
– Завдяки яким компонентам гри дніпрянам вдалося цього сезону домінувати в українських турнірах? На яких ігрових позиціях, на вашу думку, Дніпро мав відчутну перевагу над іншими командами?
– Ми намагаємося грати у швидкий баскетбол. Для цього маємо гравців, які люблять грати в такий баскетбол. Думаю, насамперед завдяки швидкому баскетболу ми й домінували. Але ж наприкінці чемпіонату хлопці десь підсіли. Далося в знаки, що провели дуже багато ігор у березні (8 поєдинків) та квітні. Догравали матчі, які перенесли через виступ в Кубку Європи.
Під кінець чемпіонату десь втратили цей швидкий баскетбол. Тому було важко. Особливо це стало помітним із Говерлою в першому раунді плейоф. Два поєдинки з ними дуже важко було грати. Непроста команда, яка впоралася з нашими швидкими відривами в нападі. Пов’язую це з тим, що ми десь фізично підсіли.
Ми мали перевагу завдяки досвідченим гравцям: капітан Станіслав Тимофеєнко та форвард Володимир Конєв. Вони були в дуже гарній формі протягом сезону, як справжні професіонали. Вони й домінували на позиціях «чотири» й «три». На початку сезону й центровий Данііл Сипало домінував. Михайло Горобченко виділявся організацією нападу та своїми передачами. Ми мали кращих шутерів у Суперлізі: Ігор Дубоненко та Максим Закурдаєв. Мені здається, що мали гарного рівня гравців на кожній позиції. Як говорили тренери в моєму дитинстві: «Команда – це кулак. Якщо в тебе немає якогось пальця, то це вже не кулак і не команда».
– Ви згадали виступ в Кубку Європи ФІБА. Чи допоміг цей досвід краще підготуватися до українських змагань?
– Це зовсім інший рівень змагань і команд. Там інші бюджети. Команди з легіонерами та високими цілями. Вони грають у сильніших чемпіонатах: Італії, Португалії та Польщі. Ми протистояли баскетболістам вищого рівня, ніж наш. Отримали важливий досвід. Я думаю, це теж нам допомогло завоювати українські кубок і чемпіонство. Тому що ми побачили як грають в Європі, які швидкості потрібно підтримувати, як захищатися.
Мабуть, сенсаційно виграли перший матч кваліфікації, бо команда з Румунії мала п’ять легіонерів і досвідчених місцевих гравців. Певно, вони десь не налаштувались. Другий поєдинок зовсім по-іншому з нами грали. Хоч і виграли один матч у групі в клубу Спортинг, якому понад 100 років, вважаю, що в першому поєдинку ми теж могли їх перемогти. 35 хвилин гра була рівною. Але десь не повірили у себе. Цей виступ в єврокубках дуже багато нам дав, хоч і програвали по 40 очок італійцям і полякам.
– Хто з молодих баскетболістів у майбутньому може замінити лідерів-ветеранів Дніпра, про яких ви розповідали раніше?
– Таких інших гравців зараз немає. Ніхто їх не замінить. Характеру, як у Станіслава Тимофеєнка, я не бачив досить давно. З молодих гравців лідерські якості мають і Данііл Сипало, і Ілля Ліщина.
– Кого можете згадати з українських баскетболістів, які мали подібний характер, як у Станіслава Тимофеєнка?
– Це – Сергій Ліщук, Артем Буцький, також Олександр Раєвський, проти якого я грав. Багато було таких хлопців із лідерськими характерами. Лідером ти повинен народитися, а всьому іншому можеш навчитися. Це або є, або немає.
– Зараз є можливість звернутися до фанатів Дніпра, які палко підтримували команду протягом сезону...
– У Дніпрі дуже-дуже люблять баскетбол. Мені здається, що таких відданих фанатів, як у Дніпра, зараз ніде в Україні немає. Вони з нами і під час поразок, і під час перемог. Підтримують на виїздах. Запам’яталося, як попереднього сезону на півфінальному матчі, який грали в Черкасах, хлопець із барабаном не замовкав усю гру. Він увесь був мокрий. Не знаю, скільки тоді футболок змінив. Його барабан та інших фанатів було дуже чутно...
Не можу назвати відсоток, але великий внесок у перемоги роблять наші фанати. Велика подяка вболівальникам, що вони приходять і підтримують нас. Усі кубки та медалі – наші спільні здобутки.
На матчі приходять багато військових із різних бригад. Коли БК Рівне приїжджало, то воїни рівненської бригади теж були на трибунах. Ми повинні підтримувати наших військових. Завдяки їх мужності можемо грати та виховувати дітей. Дякую їм за те, що вселяють впевненість у майбутньому. Ми можемо зараз з вами спілкуватися лише завдяки їм.
– Складно знайти спортивний клуб у сучасному глобальному світі, який би був чемпіоном країни зі складом, сформованим із гравців одного регіону. Приклади басконських команд уже давно в минулому. Склад БК Дніпро два сезони поспіль був укомплектований виключно його вихованцями або баскетболістами з Кривого Рогу (що теж Дніпровщина). У сезоні 2022/23 винятком стала присутність у ростері маріупольця Микити Бібікова. Існує кадрова політика, щоб у клубі грали під час повномасштабної війни виключно баскетболісти регіону?
– Ні, такої політики немає. Але повинні виступати гравці з України. Те, що маємо такий склад – результати роботи протягом 10-15 років. У клубі приділяли увагу розвитку СДЮСШОР №5 та ДФКС, де виховують молодь. Це й дало свої плоди. Маємо власних вихованців. Якщо будуть двоє гравців одного рівня, то пріоритет надамо баскетболісту з нашої академії. Звісно, ми хочемо підсилюватись. Можемо взяти гравців з іншого регіону України. Але це «точкове підсилення». Коли ми запрошували Володю Конєва, то не дивилися, де він народився. Але ж так вийшло.
– Чи відрізняються емоції від першої перемоги з Будівельником і чемпіонства з Дніпром, що вас виховав як баскетболіста, й де ви робили перші кроки в ролі тренера?
– Їх не можна порівнювати. Тому що з Будівельником було моє перше чемпіонство в найсильнішій лізі України як головного тренера. Але якщо питаєте, чи приємніше стати чемпіоном із рідним клубом? То так, я завжди про це мріяв. Ця мрія здійснилась. Ми виграли чемпіонат два роки поспіль. Думаю, що став частинкою клубної історії. Я пишаюся цим досягненням.
– Ви єдиний, хто як головний тренер вигравав чемпіонати України з двома різними клубами. Що зможете згадати про свій чемпіонський сезон із Будівельником?
– Коли пішов у відставку Євген Мурзін, який заклав добрий фундамент у команді, то мене призначили головним тренером Будівельника. Через пів року ми виграли чемпіонство. Того сезону ми програли кубок Дніпру тренера Дениса Журавльова, хоча, вважаю, що кияни мали кращий склад. У столичному палаці спорту зібралися 7 тисяч вболівальників. Цей матч я запам’ятав на все життя. Дуже приємні спогади від атмосфери, але неприємні – від програного фіналу. Першу гру «золотої серії» ми програли на виїзді Хіміку, а потім здобули три перемоги поспіль. Сезон був важким. Це став для мене перший досвід роботи з легіонерами у статусі головного тренера. «Підтягував» із репетитором свою англійську мову. Ми мали гарну команду, один одному допомагали. Це стало моїм першим чемпіонством та ювілейним 10-м для Будівельника.
– Після «золота» з киянами був невдалий період із Харківськими Соколами. Пройшов час. Можливо, розповісте що тоді не вийшло? Що б змінили, якби мали таку можливість?
– Після чемпіонства з Будівельником очолив харківський Політехнік. Вважаю, що сезон був гарним і для харків’ян, і для мене. Ми відібралися у Фінал чотирьох Кубка України та вийшли в плейоф. Потім Політехнік у Суперлізі замінили Харківські Соколи і я опинився там. Готував команду. У контрольному поєдинку перемогли Прометей. На початку сезону програли шість ігор поспіль. Що не вийшло? Думаю, ми не вгадали з гравцями та легіонерами. Але не сказав би, що на всі 100%. Із шести матчів програли три – з різницями у 1 бал. Команда грала, але не було результату. Моя сім’я лишилася в Києві. Було важко, бо не мав родинної підтримки. Я відчував тиск, який сам собі створював, бо не люблю програвати. Попросив Сергія Чебишева, щоб він знайшов іншого тренера.
Невдалого досвіду не буває. Досвід – це завжди добре. Без поразок не буває перемог. Якщо програєш, то треба робити висновки. Повертаючись до минулого сезону… Коли ти виграєш, то що там змінювати? Ми так і поїхали в Київ. Тому програвати іноді потрібно, щоб бачити над чим працювати та проводити роботу над помилками.
– Ви не були серед тих щасливчиків, які після завершення кар'єри відразу отримали шанс працювати в команді дорослих із великим бюджетом. Свого часу перемога Дніпра з Олексієм Ленем, Володимиром Геруном й Олександром Мішулою у складі на турнірі дублерів під вашим керівництвом стала фундаментом тренерської кар'єри...
– Дійсно починав працювати тренером із дубля Дніпра, коли завершив грати у 27 років через травму. Спочатку в дублерів був асистентом, а потім став головним тренером. Відразу не тренував клуб Суперліги, але отримав шанс готувати дуже талановитих хлопців дубля 1992-93 років народження. Думаю, це краще, ніж відразу працювати з командою Суперліги. Дякую керівництву БК Дніпро, що мені довірили розвивати талановиту молодь. Думаю, що довіру виправдав. Першого сезону ми посіли 2 місце, програвши у фіналі БК Київ. А наступного – в того ж Києва виграли у фіналі чемпіонату дублерів.
– Користуючись нагодою вітаю з перемогою дніпровської команди СДЮСШОР №5-ДФКС у чемпіонаті України ВЮБЛ серед юнаків 2009 р.н., яка сьогодні (20 травня – прим.) виграла фінал. Дніпровська команда баскетболістів 2008 р.н. здобула «бронзу», для цих хлопців сезон став останнім у ВЮБЛ. У ростері головної команди було декілька молодих вихованців, що отримували невеликі хвилини на майданчику. Чи існують плани відродити дубль Дніпра?
– Дякую за привітання. Якщо відроджувати дубль, то треба, щоб це зробили всі клуби Суперліги, як було раніше. Це повинен бути окремий чемпіонат дублерів, а не Перша або Вища ліга. Думаю, якби всі команди Суперліги мали дублерів, то Дніпро теж би створив такий колектив у окремому чемпіонаті дублів. Треба, щоб всі клуби Суперліги над цим працювали. Але зараз йде війна. На ці команди потрібні кошти.
Понад 10 років тому дублери їздили на матчі та тренувалися зі складом із Суперліги. Кожен міг потрапити після поєдинку дублів у заявку головної команди, яка грала через чотири години, що було мотивацією для молодих хлопців. Мені здається, що це була дуже гарна схема. Завдяки цьому виросло багато гарних гравців, які виступають зараз і в національній збірній України, і за кордоном.
– Чи існують плани в Дніпра зберегти цю талановиту молодь і заявити команду в Першу лігу?
– Такі плани, можливо, є. Але над цим треба ще багато працювати. Зараз це питання ми опрацьовуємо. Проте чіткої відповіді дати не можу: буде чи ні така команда.
– Ви працювали з молодіжними збірними України. Які турніри є пам'ятними? Чи побачимо вас знову на чолі команди українських юнаків?
– Якщо покличуть тренувати, то буду думати над цим. У 2012 та 2015 роках я очолював молодіжні збірні України. Це були хлопці 1992 та 1995 років народження. З командою 1992 року налаштовувалися потрапити у вісімку, але поступилися в дебютній грі в овертаймі Греції. Вважаю, що саме ця поразка в підсумку не дозволила потрапити в топ-8 Дивізіону А. У 2015 році грали з Росією, щоб не потрапити у квартет, який боротиметься за виживання. Наприкінці матчу вирвали перемогу над росіянами та продовжили боротися за 9-12 місця.
Це був гарний досвід, що теж допоміг мені у становленні як тренера. Не лише подивився на талановиту молодь суперників (Марко Гудурич, Руді Гобер), а й попрацював з кращими українцями (Артем Пустовий, Слава Бобров, Олександр Мішула).
– Ваш асистент Олександр Мунтян зараз проводить індивідуальні заняття з можливими кандидатами в молодіжну збірну України. Особисто ви займаєтеся індивідуальною роботою з баскетболістами в міжсезоння?
– У кожного є свої завдання. Навіщо мені братися за роботу, яка краще виходить в Олександра Мунтяна? Навіщо мені займатися тим, у чому великий професіонал Павло Агапов? Так, я зараз теж буваю в залі. Дивлюся як молоді хлопці працюють. Довіряю своїм асистентам, які готують хлопців до зборів української команди U-20. Цей етап з підготовки до наступного сезону навіть не контролюю. Усе під контролем Олександра Мунтяна й Павла Агапова.
– Які поради дасте молодим баскетболістам, що хочуть сьогодні побудувати професійні кар'єри?
– Треба просто любити баскетбол. Вважаю, що це найголовніше для молодого гравця. Любити так, що заради баскетболу та досягнення своєї мети бути готовими до будь-яких випробувань.
– Як все розпочиналося у вас? Як саме ви почали грати та полюбили баскетбол?
– Я займався футболом. На шкільному майданчику мене у 8 років помітив перший тренер Володимир Олексійович Севастьянов. Він шукав талановитих високих і швидких хлопців у команду. Щось побачив у мене. Підізвав і запросив на тренування у школу, де я навчаюся. Я прийшов на перше заняття та відразу полюбив баскетбол. У мене все виходило: подвійний крок із різних ніг, кидки. Мені сподобалося, що виходить грати. Ти можеш тут багато забивати (навіть по 40 очок), а не один гол за всю гру. Це справило сильне враження.
– Яким ви бачите майбутнє українського баскетболу? Що потрібно для його розвитку?
– Потрібно приділяти увагу молоді. Мені здається, це найголовніше. Треба популяризувати баскетбол, будувати зали та майданчики на вулиці, знаходити тренерів, що люблять баскетбол. В умовах війни все це дуже важко робити. Але ми повинні це робити. Розумієте, багато талановитої молоді виїхало з країни, коли почалася війна. Вони повинні були грати тут і розвивати український баскетбол. Зараз нам треба знову десь брати молодь. На це потрібні роки. Федерація багато робить у цьому напрямку, але ж треба працювати й на місцях. Що ще потрібно для розвитку? Той же турнір дублерів створити.
