В'ячеслав Бобров в ефірі Вечірнього Спортивного Шоу на Чемпіон Радіо прокоментував перемогу збірної України в заключному матчі пре-кваліфікації ЧС-2027 проти Словаччини (98:86) та вихід національної команди до основної кваліфікації на ЧС-2027.
— Поділіться трішки емоціями після поєдинку зі Словаччиною.
— Вони намагалися нав'язувати свою гру, їм потрібно було перемогти, щоб вийти в наступний раунд.
Якщо не помиляюсь, їм було достатньо виграти два очки, щоб вийти на друге місце і вийти в наступний раунд. Але, хвилина за хвилиною, ми намагалися нав'язати свій баскетбол. Чудову гру вчора показав Олександр Ковляр і повів за собою.
Десь у третій чверті вони нас навздогнали, хоча у нас була перевага. В четвертій чверті ми вже дотискали їх і довели до перемоги.
— В'ячеслав, розкажіть, будь ласка, про цю ситуацію, яка сталася перед початком прекваліфікації. Маю на увазі неприїзд тих баскетболістів, яких ми чекали з-за кордону. Як сприйняли всередині команди і в чому причини їхнього неприїзду?
— Багато хлопців не приїхали по сімейним обставинам, тому що якщо ми беремо Володимира Геруна, то він не приїхав тому, що в нього народилась дитина і він не зміг залишити свою дружину з дитиною.
Хлопці з Америки, я знаю, що спілкувалися, але в останній момент не змогли приїхати. Хоча перед цим були обіцянки, що вони будуть приїжджати.
Але навіть попри це, я вважаю, що цей склад, який був на прекваліфікації, виконав свою головну ціль – вийти в основний раунд кваліфікації на чемпіонат світу.
— В'ячеслав, у вас в цьому матчі є персональне досягнення - ви досягли позначки в 500 набраних очок у збірній України і, власне, стали п'ятим в історії, хто набирав більше 500 очок за збірну України. Ви слідкуєте за цим рейтингом й знали, що в матчі це сталося взагалі?
— Ні, до цього не слідкував за цим, побачив тільки сьогодні, коли ФБУ виставила пост, що я увійшов у п'ятірку по очках.
Для мене це дуже приємно, бо кожного разу, коли приїжджаю до збірної, це для мене виклик. Кожна гра для нас дуже важлива, тому кожний мій приїзд, як останній.
— В'ячеслав, повертаючись до початку прекваліфікації - у нас була перша гра зі Швейцарією і ми несподівано тоді програли з різницею в два очки. Тоді це якось вплинуло взагалі на психологічний, моральний стан команди? Були тоді впевнені, що після цієї невдачі ми все одно подолаємо прекваліфікацію і з першого місця вийдемо?
— Одразу після гри ми зібралися в роздягальні і Айнар сказав, що ми програли перший матч.
Так, це було сумно для нас, але в цьому немає нічого страшного, тому нам потрібно було просто йти далі й грати. Тренер вірив в те, що ми робили і на тренуваннях ми почали більше відпрацьовувати ті моменти, в яких у нас не вийшло у першому матчі. І, як ви бачили, з кожною грою ми додавали.
В останній ми майже забили 100 очок, в перших двох ми забили більше 70. Виконали завдання й це вже добра подія, добра новина.
— Наскільки ви задоволені якістю гри команди в останніх поєдинках? Команда вже виглядала непогано, але відносно максимуму можливостей цієї команди, наскільки зараз продемонстрували своє вміння? І одразу на вздогін друге питання, як ви оцінюєте цю кваліфікаційну групу: Данія, Грузія і Іспанія - наші суперники в групі А кваліфікації до Чемпіонату Світу?
— Вважаю, що ми непогано зіграли ці останні три матчі.
Команда набрала хід й кожен з хлопців, хто виходив на майданчик, додавав енергію і намагався додати команді ту частину, якої не вистачало. Вважаю, що всі хлопці дуже хорошо попрацювали й був гарний настрій в команді, тому ми й вийшли в наступний раунд. Наступний раунд в нас Грузія та Іспанія і з цими командами ми вже грали.
Хто стоїть на шляху чоловічої збірної на чемпіонат світу-2027
Ми вже показували, що ми можемо грати з різними суперниками, ми можемо грати на гарному рівні, і сподіваюся, що ми зможемо вийти на друге місце в нашій групі.
Останній раз ми перемагали Іспанію у Києві і мені б дуже хотілося, щоб швидше вже закінчилася війна і ми змогли зібрати наших вболівальників та зіграти вдома. Останні матчі ми граємо в Ризі як на домашньому майданчику, але хотілося б повернутися і вже зіграти вдома.
— Ось ці матчі номінально домашні саме у Ризі, в Латвії. Як там сприймали нашу команду? Яка підтримка була з України від наших емігрантів та як самі місцеві, в Латвії, підтримували Україну?
— Так, підтримка відчувалась. Я можу сказати, що з перших днів, як почалася війна, Латвія дуже допомагає і Федерації баскетболу, і Україні в цілому.
Багато хто прийшов на гру, багато хто писав гарні повідомлення після гри. Це дуже приємно, коли вони можуть прийти насолодитися грою національної команди в Ризі. Тому що інколи дуже важко потрапити в Європі на наші ігри.
І в цілому, де би ми не грали, навіть на виїзді, вболівальники намагалися приходити і підтримувати в залах. Тому ми завжди після ігор підходили до фанатів, фотографувалися, давали автографи і дякували за їх підтримку.
— Як ви вважаєте, зважаючи на те, що вже в кінці листопада почнеться перший раунд європейської кваліфікації, хто із легіонерів і тим більше з-за океану ще спроможні будуть приїхати допомогти?
— Ми розуміємо, щоб виконати ту задачу, яка в нас є, нам потрібні всі!
Тому, я думаю, що доїде Артем Пустовий, і сподіваюся, що може доїхати Володимир Герун. Також може доїхати Богдан Близнюк, якого ми не побачили на цьому вікні. Буде в строю Віталій Зотов та всі хлопці, які не змогли попри свої травми приїхати.
Будемо грати та битися за кожне очко, тому що якщо ми займемо друге або третє місце, в наступному раунді буде це теж рахуватися.
— В минулому сезоні ви грали за латвійську команду VEF. Які є варіанти продовження кар’єри, в якому чемпіонаті, в якій країні на даний момент?
— В мене декілька є варіантів.
Один був з Польщі й один - з Румунії. Ми зараз ведемо перемовини. Тому сподіваюся на швидке підписання й хотілося б вже зрозуміти, де будеш грати на наступний сезон і вже збирати валізи та їхати з командою.
