Національна чоловіча збірна України розпочала літній тренувальний збір в Ризі, Латвія. Серед гравців, які почали роботу у збірній відсутній розігруючий Олександр Ковляр, який 26 червня відсвяткував своє 22-річчя.
Український пойнтгард не виступав із кінця березня через травму і зараз продовжує відновлюватись. Завершував сезон він в іспанському Обрадойро, який не зберіг прописку в ACB. Ковляр провів 14 матчів у чемпіонаті Іспанії, до власного активу записав 6.5 очка, 2.6 передачі, 1.6 підбирання за 16.8 хвилини у середньому за гру.
Новий сезон Ковляр розпочне у литовському Літкабелісі, який вже офіційно повідомив про підписання контракту з вихованцем южненського Хіміка. Клуб є бронзовим призером чемпіонату Литви. Команда у сезоні-2024/25 гратиме не лише в місцевому чемпіонаті, а й в Єврокубку.
Олександр Ковляр в інтерв’ю прес-службі ФБУ розповів про перехід до нового клубу, виступи за національну збірну України, відношення до натуралізації легіонерів та підсумки сезону-2023/24.
– Торік ти дебютував у національній збірній. Як вийшло відразу стати лідером, гравцем основи, виступаючи на дефіцитній позиції, на яку раніше натуралізували американських легіонерів?
– Дебютний матч за національну збірну провів у лютому минулого року. Тоді тренером був Айнарс Багатскіс. Забив свої перші очки в зустрічі з Італією. Потім змінився наставник. Було призначено Віталія Васильовича Степановського. Він дав мені шанс, виділив ігровий час. Я намагався робити все, що вмію. Коли тобі довіряють, то грати легше. У мене вийшло добре виступити й нормально себе зарекомендувати.
Так, це дефіцитна позиція, бо у збірній України, як правило, розігруючими були американці. Не думаю, що це добра тенденція. Вважаю, що в національній команді повинні грати українці. Це завдання і гравцям ставати краще, і тренерам, і спортивним функціонерам. Потрібно розвивати місцевих баскетболістів, щоб до національної збірної не доводилося натуралізувати іноземців. Це моя особиста думка.
– Нещодавно під час інтерв’ю тренер Кривбаса Олександр Ворона про розігруючого 2013 р.н. сказав, що він може стати наступником Олександра Ковляра в національній збірній України. Приємно, що тебе вважають еталоном українського пойнтгарда?
– Так, читав це інтерв’ю. Доволі неочікувано. Не знаю чи можна мене зараз вважати еталоном. Але думаю, будь-якому гравцю було б приємно прочитати про себе таке.
– Як виник варіант зіграти у майбутньому сезоні за паневежський Літкабеліс? На скільки років розрахований контракт із новим клубом?
– Усе вийшло просто. Головний тренер Літкабеліса Ненад Чанак захотів бачити мене у своїй команді. Ми з ним переговорили про все і дійшли висновків, що є однодумцями, маємо схожі думки щодо мого баскетбольного майбутнього та ролі в команді. Контракт підписаний на один рік.
– Твоя нова команда гратиме в Єврокубку. Проти якого клубу хотів би там зіграти?
– Немає певної команди. Це дуже сильний турнір. Хочу зіграти проти всіх команд. Не можу виокремити якусь одну.
– Розкажи, будь ласка, про свій період виступів у Естонії.
– Коли приїхав до Естонії, то мені запропонували зіграти останні три місяці за Тарту. Це клуб при університеті з дуже гарною інфраструктурою. У них найбільша академія в цій країні. Точно не пам’ятаю, але там готують 3000 баскетболістів. Тарту нагадав мені Хімік минулих років. Тренер був теж латвієць, дав мені грати. Я відчув себе легіонером уперше в житті. Не скажу, що було просто. Намагався демонструвати свій максимум. Влітку поїхав грати за молодіжну збірну України U-20.
Після єврофоруму зі мною вийшов на зв’язок тренер Калева і запропонував грати за цю команду. Вважаю, що для мене це був гарний вибір, наставник довіряв. Був дуже вдалий сезон, гарна команда. Ми дійшли до півфіналу Єврокубку, виграли Кубок і чемпіонат Естонії. У наступному сезоні в листопаді мій контракт викупив іспанський Обрадойро. Але Калев теж виграв Кубок та місцевий чемпіонат.
– Чи отримав медаль за чемпіонство в Естонії, хоч і не дограв сезон-2023/24?
– Було б добре. Але в Європі це так не працює, на жаль. Це більш розвинена практика у Північній Америці. Гравець, що був у команді-переможниці, але перейшов під час сезону до іншої, може отримати чемпіонську каблучку. В Європі ця практика не розповсюджена. Мені не прикро, це нормально.
– Як свого часу виник варіант із трансфером в Обрадойро?
– Я провів непоганий матч проти іспанської Сарагоси в Таллінні. Десь через тиждень моєму агенту прийшла пропозиція про викуп контракту. Запропонували випробувати свої сили в Обрадойро у топовій лізі Європи. Туди варто потрапити, варто відчути, як це грати там. Це був дуже великий шанс для мене розвиватися далі як гравцю, отримати досвід виступів у цій лізі.
– Були розмови з представниками Обрадойро, щоб залишився в команді? Чи одразу після завершення сезону почав з агентом шукати собі новий клуб?
– Були розмови щодо продовження контракту ще до завершення сезону, десь за місяць, якщо команда залишилася б в АСВ. Але я думав, що можна знайти кращий клуб для продовження кар’єри. Хоч це й Іспанія, але вважав за краще виступати в єврокубках, де більше зможуть слідкувати за мною. Після завершення сезону коли Обрадойро, на жаль, вилетів до другого дивізіону, розмов щодо продовження контракту вже не було.
– Завершення сезону пропустив через пошкодження. Уже відновився?
– Як мені сказали лікарі, це була накопичувальна травма. Вона розвивалася роками. У мене було запалення плеснової кістки стопи. Я відчув дискомфорт незадовго до гри з Бреоганом. З кожним днем ставало гірше. Власне перед матчем уже не зміг нормально бігати. Мені провели діагностику та заборонили тренуватися місяць. Далі зробили повторне МРТ, був прогрес, але для ефективного завершення лікування потрібно було 3-4 місяці. Наразі продовжую відновлення.
– У серпні-вересні вже зможеш тренуватися без обмежень?
– Так. Думаю, що буду готовий, коли розпочнуться збори команди.
– Обрадойро не погано провів завершення чемпіонату. У тому числі завдяки потужній грі українця Артема Пустового, якого визнали найкращим баскетболістом травня АСВ. Чого не вистачило, щоб залишитися в еліті?
– АСВ – це ліга, де з першого туру важливе кожне очко, кожна перемога. До того, як я приїхав, Обра програла дві важливі зустрічі. Наприклад, домашній матч із Більбао в 1 очко, який могли виграти. Також поступилися Андоррі на виїзді, виграючи за 5 хвилин до кінця гри з різницею +15.
Уже коли я приїхав, то зазнали поразки від Ховентуда, коли знову була перевага в Обрадойро над суперником у +15 очок. Також зазнали поразки від Барселони в овертаймі з різницею у 2 очки.
У підсумку все це призвело до того, що для збереження прописки не вистачило однієї перемоги. Пропустили в турнірній таблиці вперед дві команди, які теж показали результат 11-23, але у нас виявилася гіршою різниця особистих зустрічей. Так буває. Це така сильна ліга.
– Проти Барселони ти дуже добре провів гру. У підсумку набрав 15 очок і віддав 3 передачі. Реалізував 5 з 6 (83.3%) двоочкових та 1 з 2 (50%) триочкових кидків. Будь ласка, згадай ту зустріч та розкажи про неї.
– У певний момент тренер дав зіграти. Дуже добре увійшов у гру з лавки. Була впевненість у своїх силах від самого початку. В той день у мене багато чого виходило. Намагався грати в баскетбол. Мотивувало, що граю проти такої команди. Якщо гравець бажає виступати на високому рівні, то він зобов’язаний демонструвати найкращу версію себе в такому матчі. У мене все вийшло.
– Як для себе оцінюєш проведений період в Обрадойро, в чому додав після роботи з Мончо Фернандесом та іншими тренерами команди?
– Вважаю, що 100% додав у швидкості прийняття рішення. Це найшвидша ліга в Європі. Думаю, з цим твердженням ніхто не буде сперечатися. Виріс як гравець. З’явилося більше терпіння, бо був доволі своєрідний тренер. Від кожного наставника береш щось нове.
– Твій перший іспанський етап кар'єри виявився недовготривалим. Чи є бажання повернутися до Іспанії?
– 100% хочу там знову грати. Можливо, не зараз, бо в іспанській АСВ дуже складно відразу отримувати багато ігрового часу молодим виконавцям, бо тренерам потрібен результат тут і зараз, ніколи особливо розвивати проспектів. До 25-26 років дуже складно там отримувати велику ігрову практику. А постійно грати для молодого гравця – це дуже важливо.
У цій лізі я отримував порівняно велику кількість хвилин і ще, певно, три баскетболісти мого віку. Вони виступали за клуби Андорра, Манреса, Валенсія Баскет. У мадридському Реалі, Барселоні або Мурсії є молоді талановиті гравці, але вони не проводили й 14 хвилин за гру. Всі інші проспекти – бачили у середньому по 4 хвилини. Тотальна більшість виконавців – це вже дорослі сформовані баскетболісти.
Є команди, де відсутні гравці молодше 30 років. Наприклад, у Тенеріфе середній вік баскетболістів був 35 років. Клуби не роблять ставку на молодь, а грають досвідченими виконавцями. Кожна гра важлива, команди крім місцевого чемпіонату виступають у Євролізі, Лізі чемпіонів, Єврокубку.
– У чому треба ще додати, над чим працювати, щоб отримати нову пропозицію від клубу з АСВ?
– Треба далі тренувати все, що маю зараз. Намагаюся працювати й ставати кращим у кожному компоненті гри. Не концентруюсь на чомусь одному. Хочу розвиватися всебічно. Щоб отримувати нові пропозиції та ставати кращим потрібно мати гарну ігрову практику та довіру головного тренера. Коли є впевненість, що тобі довіряють, не обмежують, то ти можеш самостійно приймати рішення на майданчику. Це дуже допомагає грати впевнено.
– Чи підтримував зв'язок із Калевом у кінці сезону або після його завершення?
– Після того, як діагностували травму, їздив з Іспанії на фінальну кубкову гру Калева в Таллінн, підтримував команду. Продовжую спілкуватися з головним тренером клубу і національної збірної Естонії Хейко Раннулою і багатьма хлопцями. Прямої пропозиції від Калева не було. Я теж хочу грати в сильніших турнірах. У мене був успішний сезон в Естонії, став краще як гравець, але треба рухатися далі.
– Як оціниш половину сезону, яку ця команда провела без тебе?
– Дивився майже кожну гру клубу. Доволі не погано грали. Думаю, за весь сезон отримали лише пару поразок. Дійшли в плей-оф Латвійсько-Естонської баскетбольної ліги до фіналу без поразок, де в Таллінні програли українському Прометею. Демонстрували гарний рівень баскетболу.
– З тобою у складі Калев був би сильнішим?
– Коли я був там – ми не програвали в ЛЕБЛ. Лише двічі поступилися в єврокубку.
– Віталій Степановський у наступному сезоні тренуватиме естонський клуб. Ти знайомий з місцевими командами, роботою наставників там. Як оцінюєш перспективи цього українського тренера реалізуватися в Естонії?
– Наразі він найкращий тренер України. Через це очолює національну збірну. Для мене його зміна клубу була неочікуваною. Я здивувався. Знаю його. Він дуже любить челленджери та випробування. Думаю, в майбутньому сезоні його Пярну буде дуже гарним суперником для Калева. Віталій Степановський зробить все для того, щоб перемогти Калев. За цим протистоянням буде цікаво спостерігати.
– Чи мрієш одного дня спробувати свої сили в НБА? Хто на позиції розігруючого подобаються в НБА?
– Про НБА не знаю. Звісно хочу, але наразі моя ціль вийти на топ-рівень в Європі, зіграти в Євролізі, а потім уже думати про НБА. А як все буде в майбутньому – не знаю. Потрібно багато працювати й тренуватися. Мені подобається Кайрі Ірвінг із Далласа. Я його фанат із дитинства.
– Хто з розігруючих, які грають в Європі, тобі подобаються найбільше?
– Розігруючий клубу Реал Мадрид Факундо Кампаццо.
– У вас була дружна група в Хіміку. З ким із хлопців продовжуєш спілкуватися?
– З Русланом Івашовим – разом грали з 6 років. Інколи спілкуюсь з Андрієм Войналовичем і Вадимом Козаком – з ними виступав за Хімік у Суперлізі. Також є комунікація з Михайлом Мітірічем, який минулого сезону грав у Суперлізі в Черкасах і Вищій лізі – в Миколаєві.
– Інколи в Instagram ти демонструєш фото з дівчиною. Думаю, що для шанувальниць твого таланту було б цікаво дізнатися: твоє серце наразі зайняте чи вільне, ти одружений чи ще ні.
– Ще не одружений, але моє серце зайняте.
– Як і де відсвяткував день народження?
– Деякі члени моєї родини живуть у Грузії, тому поїхав святкувати до цієї країни, щоб усіх побачити.
Давно не зустрічалися великою родиною.
