Дворазовими чемпіонами України серед команд юнаків 2011 року народження стали баскетболісти СДЮСШОР імені Бориса Літвака з міста Одеса. Команда під час сезону 2024/25 зазнала лише однієї поразки.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Одеська СДЮСШОР ім. Літвака Б.Д. виграла ВЮБЛ серед юнаків 2011 року
Для головного тренера одеситів Владислава Янакі це «золото» стало сьомим у ВЮБЛ. В інтерв’ю пресслужбі ФБУ він розповів за минулий сезон, фінал проти дніпровської СДЮСШОР №5 та лідерів своєї команди.
– СДЮСШОР імені Бориса Літвака вдруге поспіль виграла чемпіонат України серед команд юнаків 2011 року. Завдяки чому вашим підопічним вдається домінувати на внутрішній арені другий сезон поспіль?
– Найперше, дуже вдячний воїнам ЗСУ, що маємо можливість змагатися в чемпіонаті України, їздити різними містами та грати з іншими командами.
Гравці дуже багато працюють на тренуваннях. Я їм багато розповідаю про баскетбол. Хлопці повірили в мої ідеї. Вони відразу зрозуміли, якщо працювати та виконувати те, що тренуємо, дотримуватися нашої філософії гри, то буде виходити результат. Завдяки роботі, самовіддачі, величезному бажанню перемагати й просто розвиватись як гравці, ми добиваємося результату. Цей колектив має згуртованість і сильний командними взаємодіями.
– У матчі за «золото» одеська СДЮСШОР програла першу чверть дніпрянам, але далі контролювала хід поєдинку. Завдяки чому змінили хід гри та зуміли здолати суперника?
– Ми домовилися зробити те, що тренували. Хотіли спочатку подивитися, як гратиме Дніпро. Для вивчення вистачило першої чверті. Далі вже слідкували за власною грою. Робили те, що потрібно було нам. Маємо власну систему. Граємо 4-1 із різними видами зв'язок. Намагаємося демонструвати розумний командний баскетбол, який дає результат. Робимо акцент на спейсингу. Особливо в захисті хлопці додали цього сезону.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Наталія Довгань: Команди ВЮБЛ з Хмельницького в цьому році зробили крок вперед
18 травня 2025 року. Фінал ВЮБЛ-2011. СДЮСШОР №5 (Дніпро) – СДЮСШОР ім.Б.Літвака (Одеса)
Друга чверть фіналу продемонструвала, що ми готові дуже добре та є єдиним колективом. Хлопці не грають жадібно з м’ячем, а розпоряджаються ним так, як треба, щоб виводити гравця на вільний кидок. У фіналі Нікіта Стаматі забив 45 очок. Якби не мав партнерів по команді, які дуже добре виконували свою роботу, то, звісно, цього б у нього не вийшло. Якби Дніпро використовував інший захист, то й ми б зіграли по-іншому. Результативніше міг би виступити хтось ще.
Хлопці дуже хотіли перемогти. Виграти чемпіонат дуже складно. А на другий рік захистити титул – ще складніше. У нас це вийшло.
– Як команда виступала під час уже минулого сезону?
– Треную їх так, щоб були універсальними гравцями. Щоб кожен міг зіграти на будь-якій позиції: «перший номер» – на «п’ятірці», а «п’ятий номер» – на «одиничці». Один із наших лідерів, який грав на «п’ятому номері», Діма Михайліченко на тренуванні в простій ситуації зламав руку та, на жаль, не зміг нам допомогти наприкінці сезону в півфіналі та фіналі. Завдяки універсальному баскетболу та довгій лавці компенсували його втрату. У нас велика конкуренція. Маємо два склади. Тому й сезон провели рівно.
– Команда зазнала лише однієї поразки. Хто зумів у вас виграти?
– Немає команди, яка б не програвала. Так вийшло, що приїхали на тур в Чернівці та думали, що справа зроблена. Максимально не налаштувалися на гру. Це моя провина. Трішки хлопців десь не налаштував. Отримали поразку від господарів, яка дуже нам допомогла в підготовці до фінального туру. Три тижні ми добре готувалися. Працювали над фізичною, тактичною та психологічною готовністю. У підсумку отримали дуже хороший результат для школи та міста Одеса.
– Торік у півфіналі з Прометеєм одесити розгубили перевагу у 20 очок, але наприкінці поєдинку вирвали перемогу над суперником. Чи були подібні «гойдалки» в матчах сезону 2024/25?
– Щоб грати з великою перевагою та розгубити її – ні, таких матчів не було. Тоді хлопцям було по 12-13 років, зараз вони стали досвідченіші. А торік у півфіналі намагалися розподілити сили та не реалізували створені моменти. Ми зробили висновки та більше таких ситуацій намагаємося не допускати.
– Це не перше ваше чемпіонське покоління у ВЮБЛ. З якими командами раніше вигравали чемпіонат України?
– З командами 1994 та 2003 років народження вигравав. Мій вихованець Слава Петров із випуску 1994 р.н. виступав за збірну України та грає за кордоном. З його віковою групою вигравав тричі, з 2003 роком – двічі, а з 2011-м – уже теж двічі. У команди 2003 р.н. лідером був сильний форвард Євгеній Крічевський.
В'ячеслав Петров №22
Абсолютно всі гравці 2003 року народження теж із величезним задоволенням тренувалися, вивчали інформацію про баскетбол і також були працьовитими. Коли працюєш із задоволенням та великим бажанням – приходять перемоги. З того часу нічого не змінилось, лише тренер став трішки сильнішим і тепер знає про баскетбол більше. Відповідно, сильнішою є й команда, краще розвиваються хлопці та стають сильнішими індивідуально.
– Другий сезон яскраво виступає у ВЮБЛ-2011 тепер уже дворазовий MVP Нікіта Стаматі. Йому пророкують велике майбутнє. Як цей сезон пройшов для юного одеського баскетболіста?
– Старається і працює. Пояснюю, завдяки чому може ставати ще кращим. Він гравець із величезним талантом. Знає про це. Розуміє, якщо дуже старанно працювати, то дійсно зможе грати в баскетбол на високому рівні.
Тренується та грає з командою на рік старших хлопців. Тому потім з однолітками йому значно легше. Команді нашої школи 2010 р.н. він допоміг також добитися дуже хорошого результату. Вони стали призерами ВЮБЛ.
Бажаю Нікіті лише успіху, та щоб він продовжив працювати ще більше. Тоді все вийде і в команди, і в лідера.
– Розкажіть про характер Стаматі. Що це за хлопець? Чи має симптоми «зіркової хвороби»?
– У фіналі мені не треба було говорити йому, щоб брав гру на себе. Має лідерські якості та любить перемагати. Він розуміє, що баскетбол – командна гра. «Зіркова хвороба», думаю, буває в усіх гравців. У потрібний момент все йому пояснював, а він із розумінням ставився до почутого. Такі моменти були, але пройшли.
Нікіта Стаматі №13
– На відміну від ВЮБЛ-2010, де Нікіта Стаматі вимушений «тягнути команду» завдяки своїм трипл-даблам, у колективу юнаків 2011 р.н. є й інші лідери, здатні «робити різницю» на майданчику: Віктор Яворський і Матвій Тонкус. Розкажіть про них.
– Це теж наші двоє перспективних одеситів. Вони, як і Нікіта, працюють та стараються.
Віктор міцний від природи. Він у свої 14 років любить займатися в тренажерному залі. Розуміє, що коли ти міцний, то можеш по-іншому грати: в нападі «продавити» суперника, зробити силовий прохід. Має хороший стабільний кидок і вміє віддати передачу.
Високий Матвій може зіграти на позиції «п’ять», але хоче грати «в полі». Додає в дриблінгу та розумінні гри. Тому такого виконавця я не можу ставити лише під кільце.
Намагаюся вже зараз закласти їм хороший дриблінг, бачення майданчика, розуміння гри та важливості фізичного розвитку. Вони демонструють свої лідерські якості та допомагають команді добиватися результату.
– У вашої команди є глибина складу, бо баскетболісти, які виходили з лавки, погоди не псували. Навпаки, створили хайлайтову атаку в півфінальному матчі. Будь ласка, розкажіть за цих гравців.
– Команда має багато хлопців, без яких не було б цього результату. Дуже гордий і задоволений ними. Вони знають, що ще краще можуть грати. Якщо серйозний суперник, то грають ті, хто швидші в захисті. Гра в захисті – найважливіша. Думаю, що до лідерів Нікіти, Віктора та Матвія вже наступного сезону додадуться й інші хлопці, прізвища яких будуть на слуху.
Під час хайлайтового моменту вийшли з лавки баскетболісти, що менше грають. Вони дивляться НБА та Євролігу. Мають кумирів. В Яши Шмідта, який віддав передачу над головою, кумиром є Нікола Йокич. Яків сказав, що цей пас підгледів у зірки НБА. Хлопці теж оцінили. Радий, що вони створили момент для хайлайта.
– Є тенденція серед українських юнацьких команд, у тому числі з ВЮБЛ-2011, на позиції розігруючого захисника використовувати на рік молодшого талановитого юнака. Наприклад, у вас цю роль виконував Гліб Віноградов 2012 року народження, у суперника по фіналу СДЮСШОР №5 – Тимофій Манічев 2012 р.н.. І подібних прикладів багато. З чим це пов'язано?
– У нас це просто збіг. Якби був класний «п’ятий номер», то він би в нас теж грав у стартовій п’ятірці. Такої тенденції немає, що саме молодші гравці повинні розігрувати. Це дуже відповідальна роль, бо людина розпочинає атаку. У молодшого простіше відібрати м’яча.
Гліб Віноградов провів дуже велику роботу. Слухав, що йому кажуть, і старався виконати. Дуже сильно допоміг. Грав у захисті проти лідерів суперників. Він невисокого зросту, але розумний, міцний і по-баскетбольному нахабний. Дуже сильно прогресує та старається.
– Існує думка фахівців, що виховання захисників, у тому числі розігруючих, продовжує бути «ахіллесовою п'ятою» українського баскетболу. Яке розв’язання цієї проблеми запропонуєте, як колишній захисник?
– Єдина проблема в усій Україні – це дитячий баскетбольний тренер. Якщо він знає предмет, вміє навчити гравця, то не буде в нас проблем ні з «першим», ні з «другим», ні з іншими номерами. Щоб були сильні гравці, потрібно тренерам розвиватися та навчатися. Раніше нам було трішки простіше. Був ОПЗ (Одеський припортовий завод – прим.) та Хімік. Вони дуже сильно допомагали спортивній школі Літвака. Створювали можливості, щоб ми їздили на семінари до топових тренерів: і до Етторе Мессіни, і до Светислава Пешича. Нам було простіше навчатися. Зараз із цим дуже важко.
Дуже радий, що СДЮСШОР Літвака залишається на провідних ролях. Ми робимо свій внесок у досягнення нашої улюбленої школи та улюбленого міста. Дякую працівникам СДЮСШОР і директору, батькам хлопців та всім, хто причетні до цієї перемоги. Без батьків не відбулася б жодна поїздка. Це наш 13-й гравець, який завжди з нами й завжди допомагає.
