Форвард БК Хмельницький Євген Коровяков потужно провів перший бабл Вищої ліги сезону 2024/25. Він отримав звання найціннішого гравця (MVP), потрапив у символічну збірну тижня та зробив дебютний трип-дабл нового сезону.
За перші три матчі 36-річний Коровяков у середньому за гру набрав 13.3 очка (65% - реалізація двоочкових кидків), зробив 10.7 підбирання, віддав 6.3 передачі. Його рейтинг ефективності становив 22, у середньому провів на майданчику трішки більше ніж 29 хвилин. У матчі проти БК Вінниця Євген зумів зробити трипл-дабл – 14 очок + 13 підбирань + 10 передач. А також він був близький до цього досягнення в зустрічі проти Збірної міста Києва – НУФВСУ (18 очок + 8 підбирань + 7 передач).
Хмельницький разом із Самбором і ДіДіБао демонструють на страті 100% результати – по три перемоги у трьох матчах.
Пресслужба ФБУ поспілкувалася з Євгеном Коровяковим і дізналася про особливості минулого баблу Вищої ліги, його спортивну кар’єру, тенденції розвитку сучасного українського баскетболу та ексклюзивну інформацію за анексію Криму.
– Євгене, тобі вдалося оформити дебютний трипл-дабл сезону 2024/25 Вищої ліги. Розкажи про перший тур у Пущі-Водиці та детальніше зупинися на переможному матчі Хмельницького проти дебютанта Вищої ліги БК Вінниця.
– У першій грі проти столичної команди (SELFMADE FREEDOM – прим. ред.) у нас все виходило. Ми її виграли з хорошою різницею. Друга зустріч була теж з киянами – зі збірною міста Києва. Вони нам дали бій, була, можна сказати, рівна гра, але ми змогли вистояти, вкінці додали та перемогли.
Третій матч був із Вінницею. Вони – переможці Першої ліги, їх баскетболісти дуже давно грають разом, їм би ще більшу глибину складу, думаю, тоді б зуміли навести «шурхоту» у Вищій лізі. Також варто відзначити роботу головного тренера суперників Миколи Здирки, у минулому хороший гравець.
Це вже був третій день, сили всіх полишають. Сучасний бабл – це для гравців також новий виклик, бо треба провести три гри поспіль. Раніше було по дві зустрічі поспіль. БК Вінниця показав сильну гру, не здавався, боровся до останньої хвилини. У конкурентній боротьбі ми зуміли здобути важку перемогу. У зустрічі проти Вінниці не хотів програвати, бажав грати до кінця та перемогти. Третій день грав на вольових якостях. Не мав завдання зробити трипл-дабл, але через перебіг поєдинку вийшло, що він того дня був потрібний команді. Дуже радий такому результату.
– БК Хмельницький виграв усі три матчі стартового баблу. Які турнірні завдання маєте на сезон? Чи озвучувало їх керівництво?
– У нас доволі молода команда. З досвідчених гравців – тільки я. Інші – це молоді хлопці, які розвиваються. Найперше завдання – кожну гру й тренування ставати сильнішими як команда, та кожному хлопцю окремо. Як складеться турнірна ситуація у сезоні – подивимось. Апетит приходить під час їжі. У нас ще повністю не укомплектовано склад, нам потрібні гравці.
Нещодавно на пресконференції Андрій Агафонов сказав: «У нас команда – дід і внуки». На мене напарники дід – не кажуть, але дядя Женя – вже називають. Наша тренерка просить моєї допомоги. Як капітан я повинен ділитися своїм досвідом і на майданчику, і в роздягальні. Не хочу її підвести.
– Головною тренеркою хмельницького клубу третій сезон поспіль є Ганна Шликова. Чи доводилося тобі раніше виступати під керівництвом жінок? Чим її стиль управління командою відрізняється від стилю тих тренерів-чоловіків, з якими працював раніше?
– Дякую за питання, воно дуже цікаве. Для мене це новий досвід. Чим відрізняються тренери? З цього приводу можу сказати одне. Не важливо це жінка чи чоловік, все залежить від характеру. Якщо грав у баскетбол – ще від особистого стилю баскетболу. Немає двох однакових наставників. Її вправи не відрізняються від тих, що мені давали чоловіки. Де треба – накричить, а де треба – трішки м’якше з нами. Так роблять й інші тренери.
– Минулого сезону ти перейшов зі Старого Луцька в Харківські Соколи й зумів зробити два трипл-дабли у Вищій лізі. Згадай ці матчі та розкажи про період, проведений у клубі з прифронтового міста.
– На скільки пам’ятаю, зробив трипл-дабл у першій же грі за харків’ян проти Хмельницького. Суперник дав бій Харківським Соколам, переможець був невідомий до останньої хвилини, потрібно було боротись. Ми зуміли здобути перемогу, хоча було важко. А другий я й не пам’ятаю коли був, чесно. За кар’єру зробив 3-4 трипл-дабли. Може й більше було. Спеціально не рахував. Дабл-дабли в мене були часто. Трипл-дабл – дуже важко зробити. Потрібно або перехоплення робити, або віддавати передачі, які партнери повинні ще реалізувати. Зробиш чи ні дабл-дабл – залежить лише від тебе: від якості кидка та бажання підібрати.
Переїхав із Луцька в Харків у лютому 2024 року. Це контрастні відчуття. У Луцьку більш спокійне життя. Тільки приїхав у Харків – відразу відчув «подих» фронту. Місто знаходиться за 30 км від кордону. Був такий час, що вороги бомбили Харків майже щоденно. Особливо об’єкти електроенергетики. Світла не було по 10 годин поспіль. Правда в одному з кращих спортивних комплексів міста завжди були вода й світло, там ми могли готуватись. Вдома не було ні води, ні світла – тому ходили на тренування, як на свято. Спеціально не буду говорити його назву. Сподіваюся, що цей зал буде цілим і зможе в майбутньому приймати матчі української Суперліги, бо в Харкові залишилося дуже мало арен, де ще можна проводити змагання.
Тут навчався 5 років, зараз також вчуся на магістратурі в Харківській державній академії фізичної культури. Це місто мені подобається. Мрію, щоб війна завершилася та Харків знову став дуже гарним і чистим містом, яким його пам’ятаю.
– Чим відрізняється сучасна Вища ліга від Суперліги? Які існують тенденції розвитку українського баскетболу?
– Перша ліга, Вища ліга, Суперліга, єврокубки та Євроліга – всі відрізняються одна від одної трьома речами та між ними існують прірви. Перше – швидкість прийняття рішення. Друге – це рівень контакту, який судді дозволяють гравцям команди, що захищається. Наприклад, у Суперлізі – більше дозволяють, а у Вищій – менше. Третє – швидкість гравців та їх технічна база. Взагалі баскетбол – це дуже проста гра. Захистись і не пропусти, забий у нападі. Усе просто.
Зі змін в українському баскетболі відзначу те, що виросли рівень універсальності гравців і швидкості. Наприклад, баскетболісти зі зростом 205 см можуть водити м’яча, віддавати передачі. У минулому лишилася вимога, що центровий повинен грати лише під кільцем. Гравці стали індивідуально сильніші. Усі дивляться НБА та рівняються на найсильнішу та найшвидшу лігу світу. Тому українські тренери вимагають від своїх гравців також демонструвати швидкість і високу технічну підготовку.
– У Харкові ти грав у одній команді зі старшим братом Олександром Коровяковим. Як часто ваші кар’єри перетинались?
– Коли ми з братом були молодшими, то грали за різні клуби один проти одного. Лише недавно ми зіграли в одній команді. Спочатку в Луцьку разом виступали у Суперлізі. Нам потрібен був високий гравець, брат приїхав і як міг – так і допомагав у сезоні 2022/23. А потім ми разом грали в Харкові, де Саша був і другим тренером, і граючим тренером, і виконував адміністративну роботу. Коли високі хлопці залишали майданчик через п’ятий фол, то Саша виходив і теж допомагав нам.
– Розкажи, як ти розпочав займатися баскетболом у рідному Вознесенську Миколаївської області та застав еру БК ВОЗКО, який провів 5 сезонів в українській Суперлізі.
– Спочатку я займався футболом у Вознесенській ДЮСШ. Обрав цей спорт під впливом результатів ФК Динамо Київ і таланту Андрія Шевченка. Не лише я, а й мої однолітки бажали стати наступним Шевченком. Але Андрій Шевченко – лише один, ніхто до його рівня не наблизився. Я десь у 11-12 років від інших футболістів мого віку вирізнявся зростом – був на дві голови вищим. Дуже вдячний тренерам, які одного дня мені чесно розповіли, що перспектив у футболі не маю, та запропонували перейти на секцію баскетболу. Звісно, тоді я дуже засмутився, але через кілька днів прийшов до свого першого тренера з баскетболу Віктора Михайловича Кіци.
Вознесенськ та Южне (сучасна назва – Південне – прим. ред.) – були найменшими містами України за кількістю населення, які мали команди Суперліги. Весь баскетбольний світ України знав клуб ВОЗКО. До нас приїздили найсильніші команди країни. Я виріс на матчах Азовмаша й БК Київ. Запам’ятав, як приїжджав Олександр Волков у місто. Вдячний всім, хто був причетним до створення команди. Особливо колишньому гендиректору заводу ВОЗКО Сергію Мойсейовичу Кернеру.
– Ти двічі їздив грати в Рівне. Спочатку це був Пульсар, а потім – БК Рівне. Зіграв за ці команди сумарно 5 сезонів. Рівне займає особливе місце у твоєму серці?
– Рівне – це моє місто. Вперше приїхав сюди грати десь у 22 роки. Провів два дуже вдалих сезони, зробив тут «стрибок» із молодіжного в дорослий баскетбол. Мені в цьому дуже допоміг тренер Михайло Львович Переверзій. У 30 років я повернувся в клуб. Два рази ми грали в фіналі Вищої ліги: з Прометеєм та Одесою. Усі роки, що я провів у Рівному, місто мало класні конкурентні команди. Ми показували достойний результат, це були добрі часи. Було приємно й почесно працювати з президентом БК Рівне Сергієм Ліщуком.
У моєї сім’ї зʼявилися тут гарні друзі, а Дмитро Тимощук зі своєю дружиною стали нашими кумами. Також два сезони тут грав мій брат. Я з теплотою у серці згадую Рівне та зберіг хороші відносини з усіма в клубі.
– У БК Рівне одну з твоїх технік обіграшу суперника називали «Женя-мув». Що саме значить цей термін, яку твою дію або дії так прозвали?
– У баскетболі цей елемент називається кросовер, але я його переробив під себе. Рухаюсь в одну сторону та різко міняю напрямок, переклавши м’яча в іншу руку. Сторону обираю залежно від того, яку руку намагається контролювати захисник. Також використовую спінмув, але багато гравців теж добре роблять цей елемент, і в моєму виконанні він нічим не відрізняється від стандарту.
– У 2021 році ти змінив Рівне на сусідній Луцьк. Між командами через географічну близькість міст існує особлива конкуренція, їх ігри – справжні дербі, є протистояння між вболівальниками. Як тебе прийняли в Луцьку та як такий переїзд сприйняли колишні партнери й вболівальники з Рівного?
– Дійсно це особливе спортивне протистояння. Три останні сезони, коли грав за Рівне, кожен матч проти Старого Луцька був при повних залах. Завжди були аншлаги. Не залежно граємо в Рівному, чи в Луцьку. Гул був таким, що не чув партнерів. З теплом у серці згадую ті часи.
Чому перейшов? Захотів випробувати себе в новій команді, отримати нові виклики. Володимир Іванович Журжій, з яким завжди перебував у гарних відносинах, постійно звав мене в Луцьк. Того року зірки так зійшлися, що погодився на переїзд. Вболівальники та гравці добре сприйняли мій вибір, писали привітання. Це життя баскетболіста, він може змінювати клуби.
– У твоїй кар’єрі є виступи у сезоні 2013/14 за севастопольський Мусон. У лютому 2014 року ти мав стати очевидцем анексії Криму. Що можеш розповісти про ті події?
– Дякую за питання. До переїзду в український Севастополь я ні разу не був там. Він мене підкорив із перших годин: гарне місто, відмінний клімат – взимку температура повітря нижче +10 градусів не опускалась. Дуже сподіваюся, що зможу ще відвідати український Крим і це місто. У клубі Мусон були створені всі умови, щоб грати в баскетбол і розвиватись. Зібралася дуже хороша команда: гравці з досвідом виступів за національну збірну України Володимир Гуртовий і Данило Козлов, а також у складі були Олександр Панченко та Іван Полежаєв.
Якщо не помиляюсь, анексія Криму розпочалась 19 лютого. Ми проживали в готелі. У перші два дні сюди також поселились 50-60 бойовиків у військовій формі. Це були підготовлені чоловіки віком за 40 років із круглими червоними обличчями. У самому місті, крім цих солдатів, більше військових я не бачив. Було дуже небезпечно та страшно. За нас грав Едік Федчук із Луцька, він був прописаний на вулиці Бандери, тому, зрозуміло, найбільше переживав. Я виїхав із Криму й продовжив виступати за Говерлу в Івано-Франківську.
– Ти тричі приїздив грати за згадану Говерлу. Що можеш розповісти про виступи за франківців?
– Івано-Франківськ також посідає особливе місце в моєму житті. Вперше приїхав сюди ще до періоду в Пульсарі. Потім тут догравав сезон після Севастополя у 2014 році. А також повернувся в клуб у 2016 році. У першому ж сезоні 2016-17 ми виграли Вищу лігу, а наступного – стали її віцечемпіонами.
Хочу згадати добрим словом тренера Говерли Павла Вікторовича Піскарьова. Він створив конкуренту команду, яка й посідала призові місця. Цей наставник завжди казав: «Мені не важливо, як хлопці грають поодинці, а мені важливо, як вони грають у команді». Андрій Володимирович Дроздов розвиває баскетбол у Франківську, він організував хороший клуб. Я радий, що з усіма залишився в теплих відносинах.
– Після початку повномасштабної війни одна з російських ракет пошкодила будинок твоїх батьків, який знаходиться в аварійному стані. Якщо бажаєш, то повідом деталі про це нашим читачам.
– 20 серпня 2022 року в обідній час ракета не долетіла до батьківського будинку всього чотири метри. У квартирі була моя мама. Люди, особливо з нижніх двох поверхів, чудом уціліли – їх у цей час не було вдома. П’ятиповерховий багатоквартирний будинок не підлягає ремонту. Його будуть зносити. Обіцяють, що держава виплатить компенсацію. Чекаємо та сподіваємось її отримати. Зараз батьки проживають в орендованій квартирі.
У той день, 20 серпня, моєму синові виповнилося два місяці. Ми саме мали приїхати до батьків у гості, але плани в останній момент змінились. Навіть не хочу уявляти, що було б з нами, якби опинилися в момент «прильоту» в будинку.
– На думку фахівців, у сучасній Суперлізі наразі існує дефіцит якісних високих гравців. Мрієш одного дня ще зіграти в найсильнішій лізі України?
– Так, звісно. Бажаю ще пограти на високому рівні. Через ситуацію з безпекою та бажанням бути із сім’єю обрав варіант продовження кар’єри в Хмельницькому. Наприклад, у Харкові одному було важко, дружина та дитина, якій не виповнилося на той час і два роки, жили в моєму рідному місті Вознесенську. А я хотів більше проводити часу із сином.
Згодний із думкою, що існує дефіцит високих баскетболістів. Особливо центрових. Це такий «одиничний товар». Їх важко знайти, мотивувати займатися баскетболом, в юності вони гірше координовані, ніж нижчі однолітки, тому тренерам складно працювати з такими. Українські молоді талановиті бігмени завжди виїжджали за кордон і там будували кар’єри: Олексій Лень, Кирило Фесенко, Артем Пустовий, Віталій Потапенко, Станіслав Медведенко. Може, ще когось не згадав. Наразі еталоном центрового у Суперлізі залишається Андрій Агафонов.
– Відчуваєш сили продовжити виступати на професійному рівні після завершення поточного сезону? До скількох років плануєш грати?
– Так, сподіваюся, що все буде добре, завершиться війна, Україна переможе. Бажаю пограти ще сезон-два. На скільки сил вистачить. Доки буде мені дозволяти здоров’я, існуватиме бажання виходити на майданчик, буду комусь цікавий як гравець – продовжуватиму грати.
У мене за плечима 20 років виступів на професійному рівні, всього баскетболом займаюсь 25 років. Якщо Господь дасть здоров’я, то гратиму хоч до 40 або 50 років. Професійний спорт вимагає віддавати багато здоров’я та особистого часу.
